Пригоди маленького П'ятачка

Одного разу в парку гуляла з мамою маленька дівчинка Надя. У руках Надійка тримала свою улюблену іграшку — П'ятачка, який стискав у копитці маленьку зелену кульку.

Дівчинка завжди й усюди брала його із собою. От і цього дня, досхочу набігавшись парковими алеями та трохи втомившись, Надійка з мамою купили морозиво й сіли перепочити на лавочці. Поласувавши морозивом, вони вирішили повертатися додому, але випадково забули П'ятачка на лавочці.

Надворі вже починало сутеніти. Місяць визирнув із-за хмаринки, освітив вечірній парк і помітив П'ятачка, який самотньо лежав на лавочці. Лагідне місячне сяйво торкнулося іграшки й оживило її.

Та нічна небесна володарка не любила яскравих барв, тому забрала в П'ятачка всі кольори, якими він був розфарбований.

П'ятачок страшенно засмутився. Він був певен, що вранці Надійка неодмінно повернеться по нього. Але як же вона впізнає свою улюблену іграшку, якщо та втратила всі барви? Дівчинка засмутиться й заплаче!

Тож П'ятачок вирішив будь-що відшукати свої кольори. Він зіскочив із лавочки й вибіг із парку.

Дорогою йому зустрілися маленька мишка, чорний песик і навіть ворона. П'ятачок розпитував кожного, чи не знає хтось, як повернути йому втрачені барви. Та всі лише хитали головами, не знаючи, чим допомогти бідолашній іграшці.

Нарешті П'ятачок вибіг до жвавого перехрестя й зупинився.

Перед ним сяяли яскравими вогниками світлофори. На великому було аж три кольори: червоний, жовтий і зелений. А поруч стояв менший світлофор із червоним та зеленим чоловічками.

Ці барви так нагадали П'ятачкові його власні кольори, що він гірко заплакав.

Саме тоді повз проходило маленьке триколірне кошеня на ім'я Васько. Почувши плач П'ятачка, воно дуже засмутилося.

Васько був чуйним і добрим кошеням, яке ніколи не залишало нікого в біді. Він навіть допомагав переходити дорогу тим, кому це було важко: маленьким дітям, літнім людям і людям із поганим зором.

Вислухавши сумну історію П'ятачка, Васько пообіцяв йому допомогти.

— Не плач, П'ятачку! Я відведу тебе до свого господаря. Він художник, тож у нього неодмінно знайдеться багато фарб. Але спершу ти маєш навчитися правильно переходити таке жваве перехрестя!

Кошеня пояснило новому другові, що означають сигнали пішохідного світлофора.

— Коли світиться червоний чоловічок, потрібно стояти й чекати. А коли загориться зелений, можна переходити дорогу. Тільки спочатку переконайся, що всі автомобілі зупинилися!

Вони кілька разів разом перейшли дорогу, і П'ятачок добре засвоїв правила.

Після цього кошеня Васько повело свого нового друга додому, де на них чекав добрий художник.

Дізнавшись про сумну пригоду П'ятачка, художник охоче погодився допомогти. Він узяв фарби й розмалював іграшку яскравими кольорами, зробивши її ще гарнішою, ніж раніше.

Щасливий П'ятачок подякував художникові та своєму новому другові й поспішив назад до парку.

Коли він прибіг, уже починало світати. П'ятачок видерся на знайому лавочку й став чекати на свою улюблену господиню.

А коли сонечко піднялося вище, він почув дзвінкий, такий рідний голосочок Надійки й усміхнувся.

П'ятачок назавжди запам'ятав цю незвичайну ніч, свою дивовижну пригоду та важливі уроки, яких навчив його новий друг — кошеня Васько.