Казка "Жирафа-альбінос і пастка"

Одного разу в далекій Африці народилося маленьке жирафеня. Воно було напрочуд схоже на звичайних жирафенят, але водночас особливе — єдине таке на всю околицю. Плями на його шерсті мали найдивовижніші обриси.

Жирафеня росло здоровим, високим і гордовитим. Попри юний вік, воно вже користувалося повагою серед лісових мешканців, адже могло діставати з дерев найсоковитіше листя, хоча ще й наполовину не виросло.

У жирафеняти були друзі — мавпочка та папужка. Багато звірів хотіли з ним потоваришувати, але жирафеня зі своєї висоти помічало далеко не всіх і не кожному приділяло увагу.

Одного дня до лісу забрів незнайомий звір.

Своєю статурою, високим зростом і маленькими ріжками на голові він нагадував жирафу. Та було в ньому дещо незвичайне: на його шерсті не виднілося жодної плямки.

Усі лісові звірі поставилися до прибульця насторожено й недовірливо. Було зрозуміло, що чужинця тут не прийняли. Проте й виганяти не стали.

Мабуть, жирафі-альбіносу вже не вперше доводилося стикатися з таким ставленням, тому він не нав'язував нікому своєї дружби. Здавалося, він навіть не намагався комусь сподобатися.

Жирафа-альбінос і сам добре знав собі ціну та розумів, наскільки він неповторний.

Зрештою дехто зі звірів зумів розгледіти за його незвичною зовнішністю ту саму поважність і мудрість, які були властиві всім жирафам. А жирафа-альбінос охоче опікувався своїми новими друзями.

Та наше жирафеня незлюбило альбіноса найбільше за всіх.

Точніше кажучи, воно просто вдавало, ніби того взагалі не існує.

І це попри те, що багато звірів говорили: ці двоє могли б стати чудовими друзями.

Але подальшу долю їхніх стосунків вирішив випадок.

Неподалік від місця, де жили лісові звірі, нещодавно оселилося плем'я, яке раніше кочувало джунглями.

Люди з цього племені часто полювали. Одним із головних способів полювання було викопування глибоких ям. Такі пастки мисливці ретельно прикривали гілками й листям, щоб їх неможливо було помітити.

І ось одного дня наше жирафеня потрапило в таку пастку.

Та оскільки воно було досить високим, а мисливці, вочевидь, не збиралися ловити саме жирафу, до ями провалилися лише його передні ноги.

Жирафеня зависло, сильно нахилившись уперед і спираючись на задні ноги.

Самотужки вибратися воно не могло. Щоб визволити бідолаху, потрібна була допомога великого й сильного звіра.

Друзі жирафеняти марно намагалися покликати на допомогу слона, крокодила та бегемота.

Та в кожного знайшлися якісь невідкладні справи.

Це дуже засмутило жирафеня, адже воно опинилося в серйозній небезпеці. Мисливці могли повернутися будь-якої миті.

Тоді папужка ухвалив важливе рішення.

Він добре знав, що жирафеня було б проти, якби він спочатку запитав його дозволу.

Тому папужка вирішив покликати на допомогу жирафу-альбіноса.

І той одразу відгукнувся на прохання.

Жирафа-альбінос був старший, а отже, й вищий за наше жирафеня.

Він легко спустився до ями й, упершись мордою в груди бідолашного жирафеняти, підштовхнув його вгору.

Жирафеня було врятоване!

Хоча жирафа-альбінос і не намагався будь-що здобути прихильність нашого жирафеняти, після цього випадку їхні стосунки почали поступово теплішати.

Звичайно, лише в казках вони могли б тієї ж миті стати найкращими друзями.

Та цілком можна уявити, що минуло зовсім небагато часу — і жирафи справді потоваришували.

А невдовзі лісові мешканці так звикли до нового жирафи, що перестали помічати його незвичайну зовнішність.