Казка кішка Тася друзів шукала

Ось і настав довгоочікуваний день народження. Даші виповнилося п’ять років. Від самого ранку іменинниця приймала подарунки та привітання. У веселощах святковий день промайнув швидко, і настав час лягати спати.

Дівчинка сіла на краєчок ліжка, оглянула свої подарунки й зітхнула:

— Як же мені хочеться кицю! Я б назвала її Тасею.

Саме в цей час бабуся прикривала двері до Дашиної спальні й випадково почула її заповітне бажання.

Уранці, поки онучка ще спала, бабуся пішла до сусідки.

У сусідчиної кішки нещодавно народилися кошенята. Жінка вислухала бабусине прохання й охоче віддала для іменинниці найгарніше кошенятко.

Щойно Дашенька прокинулася, то відразу помітила нову коробку, що стояла в кутку.

— Що це таке? Цієї коробочки вчора не було, — сказала дівчинка й поспішила її відкрити.

Дашиній радості не було меж, коли з коробочки визирнула маленька руда киця з білими лапками та смугастими боками.

— Тася! Тася! Яке щастя, що тепер ти в мене є! — вигукнула Даша.

Вона взяла кицю на руки й вибігла з кімнати, щоб поділитися своєю радістю з рідними.

Минуло кілька місяців.

Даша й Тася так потоваришували, що стали нерозлучними.

Киця швидко підростала. Вона вже сама могла застрибнути на підвіконня, щоб погрітися на сонечку й подивитися у вікно.

Що старшою ставала Тася, то більше її цікавило все довкола.

Одного дня, коли онучка була в дитячому садочку, бабуся вирішила спекти пироги. Вона ввімкнула духовку, а щоб на кухні не було надто спекотно, трохи прочинила вікно.

«Нудно без Даші. Треба якось згаяти час», — подумала Тася й застрибнула на підвіконня, щоб визирнути надвір.

Свіже повітря з прочиненого вікна так і манило Тасю на вулицю.

Киця не втрималася, спритно пролізла крізь щілину й стрибнула на землю.

Та виявилося, що там на неї ніхто не чекав...

Хоча спочатку Тасю оточили горобці, які ще мить тому щось ділили між собою в траві.

— Цвірінь-цвірінь! Що це за диво? — хоробро запитав наймолодший горобець. — Ти мало не впала нам на голови! Ти хто така?

— Няв! Я кішка, мене звати Тася. Я живу он там, — відповіла вона й кивнула в бік свого вікна.

— Цвірінь-цвірінь! Братці, це к-к-кішка! — трохи затинаючись, закричав хоробрий горобчик. — Летімо звідси, поки цілі!

І вся горобина зграйка вмить розлетілася в різні боки, наче її тут ніколи й не було.

— Ну от, хотіла з ними погратися, а вони всі порозліталися, — засмучено зітхнула Тася.

І киця пішла шукати, з ким би їй погратися.

Пройшла кілька кроків і побачила метелика.

Метелик спокійно сидів на квітці й ласував солодким нектаром.

— Няв! Метелику, давай пограємося в квача! — запропонувала Тася. — Я тебе ловитиму, а ти від мене тікай. Буде весело!

Та пропозиція кішки зовсім не потішила метелика.

Він швидко знявся з квітки й полетів геть.

— Ну от, знову невдача, — засмутилася Тася й вирішила прилягти на травичці в затінку.

Та щойно вона вмостилася, як почула якийсь шурхіт.

Киця придивилася й побачила, як із нірки вилізла мишка.

— Няв! — зраділа Тася. — Ну от із нею я вже точно пограюся! Мабуть, їй так само нудно сидіти самій у нірці, як мені нудно без Даші.

Тася швидко побігла до мишки, але та миттю шмигнула назад до своєї нірки.

Сидить мишка в нірці й уся тремтить від страху.

Чує, як Тася кличе її погратися в квача, а сама думає:

«Ох і хитра ж ця кішка! Хоче мене обдурити та з’їсти. Ну вже ні! Мама казала, що мишам треба триматися від котів якнайдалі».

Тася ще трохи посиділа біля нірки, але мишка так і не вийшла.

Не знайшла киця, з ким погратися в квача, й повернулася додому засмучена.

Залізла назад крізь прочинене вікно, вляглася на підвіконні й замислилася:

«Яка ж моя Даша добра подружка! І нагодує мене, і пограється зі мною, і погладить. Як же мені з нею пощастило! Кращої подружки мені не знайти!

Няв, Дашенько! Повертайся швидше з дитячого садочка. Так нудно мені без тебе!»