Казка Кажанка Аліса

Розділ 1. Знайомство з Алісою

У невеликому містечку стояв звичайний будинок. Та для маленької Аліси він був найкращим у світі, адже на його затишному горищі містилася її домівка.

Одного вечора Аліса солодко позіхнула й розплющила очі. За вікном уже сяяв повний Місяць.

— Час прокидатися!

Вона підлетіла до маленького уламка дзеркала, поправила рожевий бантик і задоволено усміхнулася.

— Красуня!

Аліса була маленькою кажанкою. Вона обожнювала нічні польоти, стиглі яблука й веселі ігри зі світлячками.

Вилетівши з горища, вона привіталася зі своєю давньою знайомою:

— Добрий вечір, Місяцю! Сьогодні ти особливо гарний!

— Дякую, Алісо. Чудова ніч для польотів, чи не так?

— Авжеж!

Світлячки вже чекали на неї, щоб гратися в хованки. Але спочатку Аліса вирішила повечеряти стиглим яблучком зі свого улюбленого дерева.

Так почалася ще одна ніч, сповнена майбутніх пригод.

Розділ 2. Мудрий друг

На старому дереві жив мудрий Пугач. Він давно товаришував з Алісою.

Вони часто сиділи поряд на гілці й розмовляли про все на світі.

Якось Аліса запитала:

— Пугачику, а що таке вірші?

— О, це дивовижна річ! А чому ти питаєш?

— Я чула, як одна дівчина казала, що вірші допомагають їй, коли сумно. От я й подумала: мені вони теж потрібні.

— Ти засумувала?

— Ні. Але парасолька допомагає, коли дощ, а вірші, виходить, допомагають, коли сумно. Корисна річ!

Пугач розсміявся:

— Вірші — не парасолька. Їх не поставиш у куток.

Аліса замислилася.

— Тоді, може, вони смачні?

Пугач засміявся ще дужче.

— Вірші не можна з’їсти чи торкнутися їх лапкою. Їх можна слухати й відчувати. Вірші — це музика серця.

— А я могла б складати вірші?

— Звичайно. Треба лише уважно слухати своє серце.

Відтоді Аліса часто прислухалася до себе. Їй дуже хотілося одного дня скласти власний вірш.

Розділ 3. Кіт Пузик

У тому самому будинку, тільки на третьому поверсі, жив великий смугастий кіт Пузик.

Пузик був домашнім котом. Він любив тепло, смачну їжу та свій затишний балкон.

А ось виходити надвір боявся.

Дворові коти цього не знали. Вони бачили Пузика на балконі й думали, що він вважає себе кращим за них.

— Погляньте на цього товстуна! — кепкували вони.

Пузикові було прикро. Насправді він нікого не зневажав. Він просто був дуже боязким.

Найкращою подругою кота була дівчинка Віра, яка жила разом із ним. Вона завжди гладила Пузика, чухала його за вушком і випускала на балкон дивитися на зорі.

Одного вечора Пузик сидів там сам.

Раптом біля його вуха промайнуло щось темне.

— Привіт!

Кіт повільно повернув голову.

Перед ним висіла в повітрі Аліса.

Пузик аж розпушився від страху.

— Вампір!

— Який ще вампір? — образилася Аліса. — Я просто хотіла познайомитися.

— А ти… мене не з’їси?

— Якби ти був яблуком або полуницею, я б ще подумала, — засміялася кажанка. — А котів я не їм. Мене звати Аліса. А тебе?

— Пузик.

Кіт трохи заспокоївся.

— Ти точно не вампір?

— Точно. Я люблю фрукти.

Пузик полегшено зітхнув.

Так почалася незвичайна дружба між котом і кажанкою.

Розділ 4. Сміливий учинок

Минув час.

Пузик дуже прив’язався до Аліси, але часто заздрив її сміливості.

— Ти літаєш, куди захочеш, — зітхнув він одного вечора. — А я навіть у двір боюся вийти. Навіщо тобі такий боягузливий друг?

— Дурниці! — відповіла Аліса. — Сміливості можна навчитися потроху.

Вона полетіла вниз і сіла на гілку дерева.

— Ходи сюди!

— Алісо, повернися! — занепокоївся Пузик.

Він знав, що саме під цим деревом люблять збиратися дворові коти.

І справді, невдовзі з кущів вийшов великий кіт Пірат.

Він помітив Алісу й приготувався її схопити.

— Не чіпай її!

Пірат озирнувся.

Перед ним стояв Пузик.

Він так хвилювався за подругу, що навіть забув про власний страх і спустився у двір.

— Вона моя подруга!

Пузик сердито зашипів.

Аліса тим часом злетіла в повітря й закружляла над котами.

— Ану не кривдьте моїх друзів!

Пірат і його приятелі вирішили, що з такими дивакуватими суперниками краще не сперечатися, й пішли геть.

Коли друзі повернулися на балкон, Пузик раптом зрозумів:

— А я ж спустився з дерева!

— Авжеж.

— І майже не боявся!

— Бо думав не про свій страх, а про друга, якому потрібна допомога.

Пузик гордо випнув груди.

Виявляється, навіть боязкий кіт може бути сміливим.

Розділ 5. Хлопчик Вовка

Якось Аліса й Пузик почули з сусідньої квартири гучний крик:

— Уперед! Атакуємо!

— Що там сталося? — занепокоїлася Аліса.

— Це Вовка, — невдоволено відповів Пузик. — Знову грає в комп’ютерні ігри.

Кіт зовсім не любив сусідського хлопчика. Вовка часто бешкетував, дражнив інших і стріляв із рогатки.

— Невже він такий поганий? — запитала Аліса.

— Ще й який!

Та Аліса не поспішала погоджуватися.

— Я хочу з ним познайомитися.

Вона полетіла до відчиненого вікна сусідньої квартири.

Щойно Аліса опинилася всередині, на неї впав сачок.

— Ого! Що це я спіймав? — вигукнув Вовка.

— Відпусти мене, будь ласка, — сказала Аліса.

Хлопчик завмер.

— Ти… розмовляєш?!

— Як бачиш.

Вовка одразу пожвавішав.

— Тоді виконай три мої бажання!

— Я тобі не золота рибка.

— Тоді я всім тебе покажу! Говоряча миша!

— По-перше, я кажанка. А по-друге, не можна тримати когось у неволі лише тому, що він незвичайний.

Вовка розсердився.

Аліса спритно вибралася із сачка й полетіла до вікна.

Та хлопчик схопив рогатку.

Пролунав удар.

Аліса відчула гострий біль у крилі й упала на клумбу під будинком.

Розділ 6. Врятувати Алісу

Пузик побачив, як подруга падає вниз.

Він голосно й тривожно занявчав.

На балкон вибігла Віра.

— Пузику, що сталося?

Кіт кинувся вниз.

Віра зрозуміла, що він кличе її за собою, і поспішила надвір.

Пузик привів дівчинку до клумби.

Там серед квітів лежала Аліса.

— Кажан! — прошепотіла Віра.

— Допоможи їй! — раптом сказав Пузик.

Віра аж завмерла.

— Ти… розмовляєш?

— Так. Але зараз це неважливо. Алісі потрібна допомога!

Віра обережно забрала поранену кажанку в безпечне місце та покликала дорослих, щоб ті допомогли правильно подбати про її крило.

На щастя, травма виявилася не надто серйозною.

Алісі потрібні були лише спокій, турбота й час.

Розділ 7. Нова подруга

Коли Аліса прокинулася, то побачила, що лежить у затишній коробочці на м’якій підстилці.

Поруч сидів Пузик.

— Де я?

— У друзів. Не хвилюйся.

До кімнати зайшла Віра.

— Як ти почуваєшся? Може, хочеш поїсти?

У руках вона тримала тарілочку зі стиглою полуницею.

Очі Аліси одразу засяяли.

— Полуниця!

Пузик засміявся:

— Бачу, одужуєш.

Віра пообіцяла нікому не розповідати про таємницю своїх незвичайних друзів.

— Дякую тобі, — сказала Аліса. — Тепер у мене є ще одна подруга.

Розділ 8. Вовка тікає з дому

Минуло кілька тижнів.

Аліса одужала й знову могла літати.

Одного вечора друзі побачили, як із під’їзду вийшов Вовка з невеликою торбинкою.

— Куди це він? — запитала Віра.

Пузик прислухався.

Виявилося, Вовка посварився з рідними, розбив бабусину улюблену вазу, а коли батьки забрали в нього комп’ютер, вирішив утекти з дому й вирушити аж до Африки.

— Треба його зупинити! — сказала Віра.

— Після того, що він зробив з Алісою? — здивувався Пузик.

Аліса трохи помовчала.

Вона пам’ятала біль у крилі.

Але знала й інше: якщо Вовка сам блукає нічними вулицями, він може потрапити в біду.

— Я допоможу його знайти.

— Ти не зобов’язана, — сказала Віра.

— Знаю. Але залишити його самого в небезпеці теж не можу.

Аліса покликала світлячків, і вони полетіли шукати хлопчика.

Далеко Вовка не встиг піти.

Він заблукав і тепер сидів біля темного будинку, схлипуючи.

— Навіщо я втік? — шепотів він. — От би зараз повернутися до мами, тата й бабусі…

— Вовко!

Хлопчик підняв голову.

Перед ним була Аліса.

— Ти?!

— Ходімо додому.

— Але тут темно… Я боюся.

Тоді навколо спалахнули десятки маленьких вогників.

То прилетіли світлячки.

— Тепер не так страшно? — запитала Аліса.

Вовка кивнув і пішов за нею.

Розділ 9. Чи може Вовка змінитися?

Дорогою хлопчик довго мовчав.

Нарешті запитав:

— Чому ти мені допомагаєш? Я ж учинив із тобою дуже погано.

Аліса серйозно поглянула на нього.

— Ти справді зробив поганий вчинок. І мені було боляче. Але один поганий учинок ще не означає, що ти не можеш змінитися.

Вовка опустив голову.

— Я стріляю з рогатки, дражню інших, засмучую батьків… Зі мною майже ніхто не хоче дружити.

— Тоді почни поводитися інакше.

— Думаєш, у мене вийде?

— Якщо справді захочеш і будеш виправляти свої помилки — так.

Коли вони повернулися у двір, Віра й Пузик уже чекали на них.

— Я Віра, — сказала дівчинка. — Для друзів просто Віруня.

— А я Вовка.

Він зніяковіло подивився на Алісу.

— Пробач мені за те, що я зробив.

— Я хочу побачити, що ти справді змінився, — відповіла кажанка.

Наступного дня Вовка вибачився перед рідними, прибрав рогатку й почав виправляти те, що міг.

Це стало першим кроком.

Змінитися за один день неможливо, але Вовка старався.

І з часом у нього з’явилися справжні друзі.

Розділ 10. Як найзручніше спати?

Нарешті Аліса повернулася на своє улюблене горище.

— Візьми хоча б подушечку, — запропонувала Віра.

— Навіщо? — здивувалася Аліса. — Найзручніше спати вниз головою!

— Не вірю, — сказав Вовка.

Він тепер часто приходив гратися з друзями. Навіть Пузик поступово перестав сердитися на нього.

— Хочете, навчу вас? — запропонувала Аліса.

Діти вирішили спробувати повисіти на низькій перекладині на майданчику, але дуже швидко зрозуміли, що людям такий спосіб відпочинку зовсім не підходить.

— Досить! — засміялася Віра. — Краще залишимо це справжнім кажанам.

— Правильно, — погодилася Аліса. — Кожному зручно по-своєму.

— А головне, що ми друзі, — додав Вовка.

— Саме так! — усміхнулася Аліса. — І зовсім не важливо, хто ми: люди, коти чи кажани.

Розділ 11. Похід у кіно

Одного вечора Віра й Вовка захоплено розповідали про новий мультфільм.

Аліса слухала-слухала, а потім запитала:

— А що таке мультфільм?

Усі здивувалися.

Навіть Пузик перестав жувати своє частування.

— Ти ніколи не бачила мультфільмів? — запитала Віра.

— Ні. Це щось смачне?

Друзі засміялися.

— Це історія, яку показують на великому екрані.

— І що тут цікавого?

— Треба просто один раз побачити!

Друзі вирішили влаштувати вдома справжній вечір мультфільмів, щоб Алісі не довелося ховатися від людей і денного світла.

Зачинили штори, приготували смаколики й увімкнули великий екран.

Аліса дивилася, не кліпаючи.

— Ого! Картинки рухаються!

Пузик поважно вмостився поруч.

— А я це давно знаю.

— Тихо, Пузику! Найцікавіше починається!

Відтоді друзі часто влаштовували такі вечори.

Розділ 12. На добраніч, Алісо!

Настала осінь.

Одного вечора Аліса збиралася на день народження до свого давнього друга Пугача.

Віра дала їй стиглої полуниці для святкового столу, а світлячки допомогли приготувати сюрприз.

Аліса власноруч зробила маленький подарунок і перев’язала коробочку синьою стрічкою.

На святі було весело.

Світлячки кружляли в небі, мов маленькі ліхтарики, а коники влаштували справжній концерт.

Коли гості розійшлися, Аліса й Пугач залишилися сидіти на гілці.

— А в мене теж є для тебе подарунок, — сказав Пугач.

— Смачний?

— Ні.

— Тоді красивий?

— Це вже тобі вирішувати. Я написав про тебе вірш.

Аліса завмерла.

Колись вона вперше саме в Пугача запитала, що таке вірші.

А тепер друг склав один про неї.

Пугач прочитав веселого вірша про маленьку кажанку з рожевим бантиком, яка живе на горищі, дружить із котом і людьми, любить полуницю, нічні польоти та пригоди.

На очах Аліси заблищали сльозинки.

— Це справді все про мене?

— Звичайно, моя люба подруго.

У цю мить із дерева зірвався жовтий листочок і впав просто Алісі в лапки.

Кажанка озирнулася.

Листя навколо стало золотим.

Повітря — прохолоднішим.

Осінь уже прийшла.

Незабаром Алісі настав час готуватися до зимового відпочинку.

— Схоже, попереду в мене дуже довгий сон, — усміхнулася вона.

— А навесні на тебе чекатимуть нові пригоди, — відповів Пугач.

Аліса подивилася на знайоме місто.

Десь там спали Віра й Вовка.

На балконі, мабуть, уже сопів Пузик.

Світлячки гасили свої маленькі вогники.

А над усіма ними сяяв старий добрий Місяць.

За цей рік Аліса знайшла нових друзів, допомогла боязкому котові стати сміливішим і навіть дала Вовці можливість виправити свої помилки.

А ще вона зрозуміла одну важливу річ.

Друзі можуть бути зовсім не схожими одне на одного.

Один літає.

Другий нявчить.

Третій ходить до школи.

Але справжня дружба не питає, хто ти.

Вона просто зігріває серце.

— На добраніч, мій друже, — тихо сказала Аліса.

— Солодких снів, Алісо, — відповів Пугач.

І маленька кажанка полетіла додому, на своє найкраще у світі горище.

До весни.

До сонця.

До нових зустрічей.

І до нових пригод.