Казка як нечупара Вова переплутав казки

Жив собі хлопчик Вова — такий нечупара, якого, мабуть, іще світ не бачив.

У його кімнаті завжди панував безлад. На підлозі валялися іграшки, під ліжком ховалися принесені з вулиці камінці, палички та інші «скарби», а одяг можна було знайти будь-де — на стільці, на дивані, біля шафи й навіть посеред коридору.

Вова запросто міг одягнути дві різні шкарпетки й помітити це лише ввечері. Сорочка в нього постійно вибивалася зі штанів, а потрібні речі щоранку доводилося шукати всією родиною.

— Вово, наведи лад у кімнаті, — просила мама.

— Зараз!

Але це «зараз» могло тривати до самого вечора.

Батьки багато разів намагалися привчити сина до порядку, та Вова не бачив у безладі нічого страшного.

— Я й так знаю, де в мене що лежить! — запевняв він.

Щоправда, коли треба було знайти якусь річ, виявлялося, що не дуже й знає.

Найгірше Вова поводився з книжками.

Особливо з тими, які брав у бібліотеці.

Він приносив додому одну книжку, читав кілька сторінок, а потім вона йому набридала.

Тоді хлопчик ішов до бібліотеки й брав іншу.

Починав читати.

Кидав.

Брав третю.

Потім четверту.

Так за навчальний рік у його кімнаті назбиралася ціла гора бібліотечних книжок, жодну з яких Вова так і не дочитав до кінця.

Книжки лежали на підлозі, під столом, на підвіконні й навіть під ліжком.

Вова переносив їх із місця на місце, клав одну на одну, кидав поверх іграшок.

Деякі сторінки пом’ялися.

На інших з’явилися малюнки олівцями та ручками.

А з кількох книжок сторінки взагалі випали.

Вова не надто цим переймався.

Та ось закінчився навчальний рік.

У школі оголосили:

— Не забудьте повернути всі бібліотечні книжки!

Вова прийшов додому й почав їх шукати.

Ось тут він уперше по-справжньому побачив, який безлад улаштував.

Одну книжку знайшов під ліжком.

Другу — за шафою.

Третю — під купою одягу.

Четверта лежала серед іграшок.

А окремі сторінки взагалі були розкидані по всій кімнаті.

— Ой…

Вова почухав потилицю.

Він зібрав усе, що вдалося знайти, і вирішив швиденько полагодити книжки.

Але замість того, щоб уважно перевірити, якій книжці належить кожна сторінка, хлопчик поспішав.

— Ця, мабуть, звідси…

Приклеїв.

— А ця нехай буде тут.

Приклеїв і її.

Ще кілька сторінок Вова вставив у перші-ліпші книжки.

«Головне, що все на місці», — задоволено подумав він.

Наступного дня хлопчик поніс книжки до бібліотеки.

Бібліотекар уважно оглянув першу.

Потім другу.

Перегорнув кілька сторінок третьої.

І здивовано підняв брови.

— Вово, що сталося з книжками?

— А що з ними?

— Подивися сам. Сторінки пом’яті, деякі розмальовані, а частина взагалі приклеєна не туди.

Вова зрозумів, що його викрили.

Та зізнаватися не хотілося.

— Вони… вже такими були.

Бібліотекар уважно подивився на хлопчика.

— Ти впевнений?

— Звичайно!

— Що ж, — загадково промовив бібліотекар. — Тоді тобі варто самому в цьому переконатися.

Він розгорнув одну з пошкоджених книжок, провів рукою над сторінками й тихенько подув у бік Вови.

Раптом здійнявся такий сильний вітер, що хлопчик заплющив очі.

Навколо все закрутилося.

Підлога зникла з-під ніг.

А коли Вова знову розплющив очі, бібліотеки вже не було.

Він стояв посеред дрімучого лісу.

— Де це я?

Навколо шуміли величезні дерева.

Десь далеко кричав невідомий птах.

А просто перед Вовою стояла хатинка на курячих ніжках.

— Оце так…

Хлопчик обережно підійшов ближче й зазирнув усередину.

За столом сиділи двоє.

Перша була Баба Яга.

Стара, кістлява й сердита.

А поруч із нею ледве вміщався в маленькій хатинці величезний триголовий Дракон.

Він нервово махав хвостом і бурмотів:

— Як я взагалі тут опинився? Як?!

— Та годі тобі метушитися, — буркнула Баба Яга.

— Як це — годі?! Я з іншої казки! Я повинен сидіти біля замку й охороняти Принцесу!

— Навіщо?

— Як навіщо? До неї приїжджають лицарі, а я перевіряю їхню сміливість і спритність. Без мене казка не може продовжуватися!

Дракон роздратовано махнув хвостом, і в хатинці задзвеніли чашки.

Тут Баба Яга помітила Вову.

— А це ще хто?

Хлопчик завмер.

— Ти теж не зі своєї казки? — примружилася стара. — Заблукав?

— Ага, — пробурмотів Вова.

— Заходь уже, — сказав Дракон. — Розповідай, звідки взявся.

— Та нічого особливого… Просто заблукав.

Дракон насупив усі три голови.

— Ех, якби мені тільки трапився той, хто зіпсував наші книжки й переплутав сторінки!

Перша голова сердито заричала.

— Я б йому показала!

— І я! — підтримала друга.

— І я теж! — додала третя.

Вова відчув, як у нього похололи долоні.

Баба Яга раптом ляснула себе по лобі.

— Та я ж знаю, як знайти винуватця!

— Як? — одночасно запитали три драконячі голови.

— У мене є чарівне блюдце. Воно все покаже!

Вова зблід.

Баба Яга дістала з полиці велике сріблясте блюдце.

— Зараз ми побачимо, хто повиривав сторінки, а потім повклеював їх не в ті казки.

Вона кивнула на Дракона.

— Через це він тепер літає цілими днями лісом і шукає замок із Принцесою. А знайти не може. Потім повертається сюди й реве так, що в мене хатинка підстрибує!

Дракон ображено засопів.

Баба Яга вже збиралася чаклувати, коли Вова поспішно запитав:

— А якщо ви знайдете того, хто це зробив, що тоді?

— Як що? — здивувалася стара. — Нехай усе виправляє! Хто влаштував безлад, той і має навести лад.

Вона прошепотіла чарівні слова.

Поверхня блюдця засвітилася.

На ній з’явилася кімната Вови.

Ось хлопчик кинув книжку на підлогу.

Ось поклав на неї іграшкову вантажівку.

Ось малює щось на сторінці.

А ось збирає вирвані аркуші й поспіхом вклеює їх у різні книжки, навіть не перевіряючи, звідки вони випали.

У хатинці запала тиша.

Баба Яга повільно повернула голову до Вови.

Дракон теж подивився на нього.

Усіма трьома головами.

— Так це ти?! — вигукнула Баба Яга.

Вова відступив до дверей.

— Я… випадково…

— Випадково? — загримів Дракон. — Через тебе я не можу повернутися до своєї казки!

— А в мене триголовий гість оселився! — обурилася Баба Яга. — Ні вдень спокою, ні вночі!

Дракон грізно клацнув зубами.

— От зараз я тебе…

— Ні, я перша! — закричала Баба Яга.

— А чому це ти перша? — обурилася ліва голова Дракона.

— Мені тоді середину! — заявила середня.

— А мені що залишиться? — невдоволено запитала третя.

Вова вирішив не чекати, поки вони домовляться.

Він вискочив із хатинки й побіг.

Біг так швидко, як ніколи в житті.

Через кущі.

Між деревами.

Через галявину.

І зупинився лише тоді, коли опинився біля широкої річки.

На березі сиділа дівчина й гірко плакала.

Вова ледве перевів подих.

— А ти чому плачеш?

Дівчина витерла сльози.

— Бо я теж потрапила не до своєї казки.

— І хто ти?

— Марія-Майстриня. У своїй історії я повинна бути зовсім в іншому місці. А тепер через переплутані сторінки опинилася тут. Без мене моя казка теж не може йти далі.

Вова опустив голову.

— Здається… я знаю, хто винен.

— Хто?

Цього разу хлопчик не став вигадувати виправдань.

— Я.

І вперше чесно розповів усе.

Як брав у бібліотеці книжки й не дочитував їх.

Як кидав де завгодно.

Як загубив сторінки.

Як поспіхом повклеював їх у перші-ліпші книжки.

І навіть як у бібліотеці сказав неправду, ніби книжки вже були пошкодженими.

Марія-Майстриня сумно подивилася на нього.

— Тепер бачиш, до чого призвела твоя недбалість?

— Бачу.

— Книжка здається просто річчю. Але якщо вона чужа, ти відповідаєш за неї. А коли через твій безлад страждає хтось інший, це вже не лише твоя справа.

Вова зітхнув.

— Я все виправлю. Чесно. Тільки не знаю, як повернутися додому.

Марія-Майстриня трохи помовчала.

— Якщо ти справді готовий виправити те, що наробив, я допоможу.

Вона простягнула руку над річкою й прошепотіла кілька чарівних слів.

Вода засвітилася.

Над нею закружляли сріблясті іскри.

— Заплющ очі, Вово.

Хлопчик послухався.

А коли знову їх розплющив, стояв посеред власної кімнати.

Навколо був той самий безлад.

На підлозі валялися іграшки.

На стільці лежав одяг.

Під столом виднілися книжки.

На килимі — окремі сторінки.

Раніше Вова майже не помічав усього цього.

Тепер же кімната здалася йому зовсім іншою.

Він згадав розгубленого Дракона.

Сердиту Бабу Ягу.

Заплакану Марію-Майстриню.

І зрозумів: безлад справді може створювати проблеми не лише тому, хто його влаштував.

Вова взяв першу пошкоджену книжку.

Цього разу він не поспішав.

Уважно прочитав сторінки до й після пропущеного місця.

Знайшов потрібний аркуш.

Перевірив ще раз.

Лише тоді обережно повернув його на місце.

Потім узявся за наступну книжку.

Роботи виявилося багато.

Довелося розкладати сторінки, порівнювати текст, шукати продовження казок.

Вова втомився.

Кілька разів йому хотілося все кинути.

Та він згадував слова Марії-Майстрині:

«Хто влаштував безлад, той і має його виправити».

І продовжував працювати.

Поступово кожна історія повернулася до своєї книжки.

Дракон знову опинився біля замку з Принцесою.

Марія-Майстриня повернулася до своєї казки.

А Баба Яга нарешті залишилася у своїй хатинці без галасливого триголового гостя.

Принаймні Вова дуже на це сподівався.

Наступного дня він знову прийшов до бібліотеки.

Цього разу вже не намагався нічого приховати.

— Це я зіпсував книжки, — чесно сказав хлопчик бібліотекареві. — І вчора сказав неправду. Пробачте мене. Я постарався все виправити.

Бібліотекар уважно переглянув книжки.

Деякі сліди пошкоджень усе ще залишилися, адже не все можна зробити таким, як було раніше.

— Добре, що ти визнав свою помилку, — сказав він. — Але запам’ятай: набагато легше берегти книжку від самого початку, ніж потім виправляти пошкодження.

Вова кивнув.

Цього разу він чудово розумів, про що йдеться.

Повернувшись додому, хлопчик узявся за кімнату.

Іграшки склав на свої місця.

Одяг — до шафи.

Непотрібні речі прибрав.

Для книжок звільнив окрему полицю.

Батьки спочатку навіть не повірили власним очам.

— Вово, це ти сам усе прибрав?

— Сам.

— А що сталося?

Хлопчик загадково усміхнувся.

— Просто я дізнався, що буває, коли сторінки потрапляють не до тих казок.

Відтоді Вова змінився.

Звичайно, іноді він і далі міг залишити іграшку не на місці чи забути скласти одяг.

Але тепер помічав безлад і намагався сам його прибрати.

Та найбільше змінилося його ставлення до книжок.

Вова більше не набирав у бібліотеці цілу купу видань лише для того, щоб кинути їх удома.

Він обирав одну книжку, читав її уважно від початку до кінця, а потім повертав у такому самому стані, у якому отримав.

Незабаром хлопчик несподівано для самого себе відкрив, наскільки цікавим може бути читання.

Адже в книжках жили дракони й чарівники, принцеси й відважні мандрівники, далекі країни та неймовірні пригоди.

Для цього навіть не потрібно було потрапляти всередину казки по-справжньому.

Відтоді нечупара Вова поступово перетворився на охайного й відповідального Володю, який дуже любив читати.

А коли йому траплялася книжка про триголового Дракона чи Бабу Ягу, він завжди спочатку перевіряв, чи всі сторінки на своїх місцях.

Так.

Про всяк випадок.