Казка Як Цибулька став головним лікарем Городнього королівства

У Городньому королівстві жив собі цар Кавун. Був він дуже поважний, кругленький і трохи незграбний. Найбільше у світі цар любив гріти боки на сонечку й ласувати смачними стравами.

А ще була в нього донечка — прекрасна принцеса Гарбузинка. Вона любила гуляти зеленою галявиною, співати веселі пісеньки й танцювати серед квітів.

Поряд із царським палацом завжди чергував охоронець — Гіркий Перець. На вигляд він був суворий і похмурий, зате свою роботу виконував чудово. Перець стежив, щоб до королівства не пробралися непрохані гості, а ще пильнував принцесу Гарбузинку, щоб вона не заблукала й не потрапила в біду.

Неподалік від палацу жили звичайні мешканці Городнього королівства: Бурячок, який щодня вигадував нову зачіску зі свого пишного чубчика, маленька Морквинка, старенький Баклажан, жовта Ріпка, рожевий Редис і зелений Цибулька.

Цибулька був добрим і веселим. Найбільше він любив гратися, але мав одну прикрість.

Щойно хтось підходив до нього надто близько, як починав терти очі й плакати.

— Ой, Цибулько, від тебе очі щипає!

— Не можу більше! Побіжу звідси!

І всі розбігалися.

Цибулька залишався сам.

— Який же я нещасний, — сумував він. — Ніхто не хоче зі мною дружити. Напевно, я приношу всім лише сльози.

Так він і гуляв на самоті, мріючи хоча б про одного справжнього друга.

Одного вечора Цибулька побачив на галявині незнайому дівчинку.

То була принцеса Гарбузинка, яка вийшла трохи прогулятися перед сном.

— Привіт! — сказала вона. — Як тебе звати?

— Цибулька. А тебе?

— А я принцеса Гарбузинка. Чому ти такий сумний?

Цибулька зітхнув.

— Ніхто не хоче зі мною дружити. Я гіркуватий, і поруч зі мною всі починають плакати. Ось побачиш — зараз і ти заплачеш.

Гарбузинка засміялася.

— А я не хочу плакати! Краще заспіваймо й потанцюймо!

Вона взяла Цибульку за руку й заспівала веселу пісеньку.

Нові друзі закружляли галявиною.

Цибулька давно так не радів. Уперше хтось не втік від нього, а захотів залишитися поруч.

Та їх побачив Гіркий Перець.

Охоронець одразу поспішив до палацу.

— Ваша Величносте! — доповів він цареві. — Принцеса Гарбузинка гуляє на галявині з якимось незнайомим Цибулькою!

Цар Кавун стривожився.

— Як це — з незнайомцем? Негайно поверніть принцесу до палацу!

Гарбузинку забрали додому.

Цар заборонив їй самій виходити за палацову огорожу, а Цибулька знову залишився на самоті.

Минали дні.

Гарбузинка часто стояла біля вікна й згадувала свого веселого друга.

Їй було сумно.

Вона перестала співати й танцювати, втратила апетит, а незабаром ще й застудилася.

— Апчхи! Апчхи!

Цар Кавун страшенно занепокоївся.

— Біда! Моя донечка захворіла! Хто допоможе принцесі?

Почув про це Цибулька й одразу прибіг до палацу.

— Я хочу провідати Гарбузинку!

Цар спочатку насупився.

— Ти? Простий Цибулька?

— Я її друг, — відповів Цибулька. — А друзі не залишають одне одного в біді.

Цар Кавун замислився, а тоді дозволив йому пройти.

Цибулька зайшов до кімнати принцеси.

— Цибулько! — зраділа Гарбузинка.

— Я прийшов тебе провідати.

Вони почали розмовляти, згадувати свою веселу прогулянку й сміятися.

Цибулька зняв одну зі своїх зелених «шапочок», і в кімнаті відразу запахло свіжою цибулею.

Гарбузинка витерла сльозинки, що виступили на очах.

— Ой, Цибулько! З тобою справді можна заплакати!

— Я ж попереджав! — засміявся він.

Принцеса теж розсміялася.

Від зустрічі з другом їй стало значно веселіше.

Наступного дня Гарбузинка почувалася краще, а невдовзі зовсім одужала.

— Дякую тобі, Цибулько! — сказала вона. — Ти прийшов до мене, коли мені було сумно й погано. Ти справжній друг!

Цар Кавун зрозумів, що даремно судив про Цибульку, навіть не познайомившись із ним.

— Пробач мені, Цибулько, — сказав цар. — Я думав, що від тебе самі сльози, а виявилося, що ти добрий і турботливий.

На радощах цар влаштував великий бенкет на честь одужання доньки.

Запросили всіх мешканців Городнього королівства: Бурячка, Морквинку, Баклажана, Ріпку, Редиса й навіть суворого Гіркого Перця.

А Цибульці цар Кавун дав почесне звання головного помічника королівського лікаря.

Відтоді Цибулька більше не думав, що приносить усім лише сльози. Він зрозумів: те, що відрізняє тебе від інших, зовсім не обов’язково є недоліком.

А найголовніше — Цибулька нарешті мав справжню подругу.

Принцеса Гарбузинка й Цибулька часто зустрічалися на зеленій галявині, співали пісень і танцювали.

І якщо в Гарбузинки від цибулевого запаху іноді з’являлася сльозинка, вона лише сміялася:

— Не хвилюйся, Цибулько! Це зовсім не сумна сльоза!

І я на тому святі побувала, Компот пила, варення куштувала, Разом з овочами весело співала Та Цибульку з Гарбузинкою вітала!