Казка Давайте жити дружно!

В одному великому казковому місті жили дві сестрички — Маша й Даша. Разом із мамою й татом вони мешкали в затишному будинку. Батьки дуже любили своїх донечок, і все в цій родині було б чудово, якби не одна проблема.

Маша й Даша постійно сварилися.

То не могли поділити іграшку, то сперечалися, кому першій сісти на гойдалку, то ображалися одна на одну через якусь дрібницю.

— Це моє!

— Ні, я перша взяла!

— Віддай!

— Не віддам!

Іноді сестрички так сердилися, що починали голосно кричати й навіть штовхатися.

Мама й тато дуже через це засмучувалися.

— Ви ж сестрички, — говорила мама. — Навчіться домовлятися.

— Не обов’язково завжди бути згодними, — додавав тато. — Але сварку можна вирішити словами, а не криком і бійкою.

Маша й Даша обіцяли:

— Ми більше не будемо!

Та минав день або два — і в будинку знову лунали сердиті голоси.

Одного разу сестрички посварилися так голосно, що їх почула стара Відьма, яка жила далеко за містом.

— Знову галасують! — розсердилася вона. — Ніякого спокою!

Відьма змахнула чарівною паличкою й промовила:

— Нехай їхні мама й тато стануть рибками! І залишатимуться ними доти, доки Маша й Даша не навчаться жити дружно!

Тієї ж миті сталося диво.

Мама й тато перетворилися на двох маленьких сріблястих рибок.

Вони опинилися в струмочку, зі струмочка потрапили до річки, а річка понесла їх далеко-далеко — аж до синього моря.

Морський світ був дивовижним.

Навколо колихалися водорості, між камінням ховалися крабики, а поруч плавали зграйки різнокольорових риб.

Та мамі й татові було зовсім не до краси.

Вони сумували за своїми донечками.

А Маша й Даша залишилися вдома самі.

— Мамо! — кликала Маша.

— Татку! — плакала Даша.

Але ніхто не відповідав.

Тепер сестрички зрозуміли, як порожньо стало в будинку без батьків.

Раптом кімната наповнилася м’яким світлом, і перед дівчатками з’явилася Добра Фея.

— Не плачте, — сказала вона. — Я знаю, як повернути ваших батьків.

— Як? — разом запитали сестрички.

— Вам потрібно сім днів прожити дружно. Ви можете мати різні думки, але повинні навчитися домовлятися без крику й бійок. Якщо впораєтеся, закляття зникне.

— Ми зможемо! — пообіцяла Маша.

— Обов’язково! — додала Даша.

Першого дня все було чудово.

Сестрички разом поснідали, прибрали кімнату й навіть поділили іграшки.

Другого дня теж не посварилися.

А на третій Маша взяла улюблену ляльку Даші без дозволу.

— Віддай! — закричала Даша.

— Я лише трішечки пограюся!

— Це моя лялька!

Слово за слово — і сестрички знову посварилися.

З’явилася Фея.

— Ви забули про свою обіцянку.

Дівчатка засоромилися.

— Пробач нам. Ми спробуємо ще раз.

Фея вирішила дати їм другий шанс.

Тим часом у морі на маму й тата чекала небезпека.

Неподалік пропливало велике рибальське судно. У воду раз у раз опускалися сіті, і рибкам доводилося швидко відпливати подалі.

Мама й тато дуже хотіли повернутися додому.

А Маша й Даша почали все спочатку.

Цього разу вони старалися ще більше.

Якщо обидві хотіли одну іграшку, домовлялися гратися по черзі.

Якщо хтось випадково штовхав іншу, казав:

— Пробач.

А коли починали сердитися, намагалися спершу заспокоїтися.

Так минуло п’ять днів.

Але на шостий сестрички знову не змогли домовитися.

— Ти завжди робиш по-своєму! — образилася Маша.

— А ти мене ніколи не слухаєш! — відповіла Даша.

Вони підвищили голоси й знову посварилися.

Перед ними з’явилася Фея.

Цього разу вона була серйозною.

— Я дам вам ще одну можливість. Але тепер ви повинні не просто стримуватися. Спробуйте почути одна одну й зрозуміти, через що насправді сердитеся.

Маша й Даша переглянулися.

Вони дуже сумували за батьками й нарешті зрозуміли, що самих обіцянок замало. Потрібно справді змінювати свою поведінку.

Почався останній тиждень.

Звичайно, сестрички не стали раптом однаковими.

Маша любила гратися голосно, а Даша іноді хотіла тиші.

Маша обожнювала малювати, а Даша більше любила складати пазли.

І часом їм хотілося різного.

Та тепер замість:

— Буде по-моєму!

вони запитували:

— Як нам домовитися?

Якщо одна сердилася, друга не кричала у відповідь.

Якщо виникала суперечка, сестрички робили невелику перерву, а потім спокійно розмовляли.

Минув перший день.

Другий.

Третій.

Четвертий.

П’ятий.

Шостий.

Настав сьомий.

Саме цього дня в морі мама й тато-рибки потрапили в рибальську сіть.

Їм було страшно.

А вдома на Машу й Дашу чекало останнє випробування.

На столі лежало одне велике червоне яблуко.

— Я хочу його, — сказала Маша.

— І я хочу, — відповіла Даша.

Раніше через таку дрібницю вони неодмінно посварилися б.

Маша вже хотіла сказати:

— Я перша побачила!

Але зупинилася.

Даша теж мовчала.

Потім сестрички подивилися одна на одну.

— Давай розріжемо навпіл? — запропонувала Маша.

— Давай, — усміхнулася Даша.

І саме в цю мить закляття зникло.

У морі дві сріблясті рибки засяяли чарівним світлом і зникли просто із сіті.

А за мить мама й тато вже стояли біля дверей свого будинку.

— Мамо!

— Тату!

Маша й Даша кинулися їм назустріч.

Усі міцно обійнялися.

— Ми так за вами сумували! — сказала Даша.

— І багато чого зрозуміли, — додала Маша.

Мама погладила донечок по голові.

— Ми теж дуже сумували за вами.

— А тепер ви більше ніколи не сваритиметеся? — запитав тато.

Дівчатка замислилися.

— Мабуть, іноді ми все одно будемо сперечатися, — чесно сказала Маша.

— Бо ми різні, — додала Даша.

— Але тепер ми знаємо, що можна не кричати й не битися.

Тато усміхнувся.

— Оце і є найважливіше.

Відтоді Маша й Даша справді стали дружнішими.

Вони все ще іноді не погоджувалися одна з одною. Часом ображалися, сперечалися або сердилися.

Але тепер сестрички знали: сварка не повинна перетворювати близьких людей на ворогів.

Можна зупинитися.

Можна вислухати одне одного.

Можна попросити пробачення.

А ще майже завжди можна знайти рішення, яке влаштує обох.

Так у їхньому домі стало набагато менше крику й набагато більше сміху, розмов та обіймів.

І навіть стара Відьма більше не чула з казкового міста гучних сварок.

А тому вирішила:

— Нехай уже живуть собі дружно!