Ліна Костенко вірші - збірка поезій українською

Ісус Христос розп’ятий був не раз. Там, на Голгофі, це було уперше. Умер од смерті, може,- від образ,

А затишок співає, мов сирена. Не треба воску, я не Одіссей. Вже леви ждуть, і жде моя арена.

Добридень, люди! Вбитий на снігу, я спам’ятався в зоряній пустелі. І все, що має на землі вагу,

Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу -

Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє. Леся Українка

В маєтку гетьмана Івана Сулими, В сучасному селі, що зветься Сулимівка, До кінських грив припадені грудьми,

Виходжу в сад, він чорний і худий, йому вже ані яблучко не сниться. Шовковий шум танечної ходи

Готичні смереки над банями буків, гаркаві громи над країною крон. Ночей чорнокнижжя читаю по буквах,

Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім. Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін.

Двори стоять у хуртовині айстр. Яка рожева й синя хуртовина! Але чому я думаю про Вас?

Ти не лукавила зо мною, Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала. Ти взяла

За чорно-синьою горою, на схилку радісного дня, Малює хмари пурпурові якесь веселе чортеня.

«Заворожи мені, волхве! Заворожи мені, волхве…» Сидить по мавпі на зорях, на місяцях,

Затінок, сутінок, день золотий. Плачуть і моляться білі троянди. Може це я, або хто, або ти

У чистім полі, в полі на роздоллі, де колосочки проти сонця жмуряться, Вернигора, Вернивода й Вернидуб -