Вірші Ліни Костенко

Пишіть листи і надсилайте вчасно, Коли їх ждуть далекі адресати, Коли є час, коли немає часу,

В пивничці на лото сиділи п’яні гномики. Вони кричали: - Хто поруйнував нам домики?

Єдиний Боже! Все обсіли хами. Веди мене шляхетними шляхами.

Після дощів смарагдова діброва, на білій ріні річка говірка. І смужка сонця тонко пурпурова

ПІЩАНЕ - село Золотоніського р-ну Черкас. обл., поблизу якого в заплаві р. Супою (лівої притоки Дніпра) 1960-61 знайдено залишки човна, рештки кістяка людини та 15 античних бронзових посудин, оздоблених рельєфним орнаментом. Цей унікальний комплекс датується кін. 6 - поч. 5 ст. до н. е. Знахідка з П. свідчить про торг. і культур. зв’язки землеробського праслов’янського населення цієї території з античними містами, що їх здійснювали дніпровським водним шляхом. Човен з П. експонується в Історичному музеї УРСР в Києві; 14 бронзових позолочених посудин - у його філіалі - Музеї історичних коштовностей УРСР, 1 лутерій - в археологічному відділі Переяслав-Хмельницького історичного музею.

Спинюся я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

Я лицар і поет, не схожий на ханигу. Я не служу чужому королю. У відблиску меча читаю древню книгу

Ми виїхали в ніч. І це було шаленство. Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч. Притихлі явори стояли безшелесно.

Коли я буду навіть сивою, і життя моє піде мрякою, а для тебе буду красивою,

На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки. Непогашені марки - біда ще не ставила штамп.

Не треба класти руку на плече. Цей рух доречний, може, тільки в танці. Довіра - звір полоханий, втече.

Ой ні, ще рано думати про все. Багато справ ще у моєї долі. Коли мене снігами занесе,

Вечірній сон закоханого літа і руки, магнетичні уночі. Вродлива жінка, ласкою прогріта,

Отак, як зроду, потаємно, з тилу, Усіх міщан ощирені лаї Ненавидять в мені мою скажену силу,

Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю,