Раз зійшлися ми случайно

Раз зійшлися ми случайно,

Говорили кілька хвиль -

Говорили так звичайно,

Мов краяни, що нечайно

Здиблються з-за трьохсот миль.

Я питав про щось такеє,

Що й не варт було питать,

Говорив щось про ідеї -

Та зовсім не те, не теє,

Що хотілося сказать.

Звільна, стиха ти, о пані,

І розсудно річ вела;

Ми розстались, мов незнані,

А мені ти на прощанні

І руки не подала.

Ти кивнула головою,

В сінях скрилася як стій;

Я ж мов одурілий стою

І безсилий за тобою

Шлю в погоню погляд свій.

Чує серце, що в тій хвилі

Весь мій рай був тут - отсе!

Два-три слова, щирі, милі

І гарячі, були б в силі

Задержать його на все.

Чує серце, що програна

Ставка вже не верне знов…

Щось щемить в душі, мов рана:

Се блідая, горем п’яна,

Безнадійная любов.