Милосердним

Нехай і так, що, мов черв’як,

Затоптаний в багно життя,

Оскорблений, унижений,

З гнівом в душі вмираю я;

Нехай і так, що, в старця мов,

Похилий мій, нужденний вид, -

Та все ж ваш дар непрошений

Глибоко грудь мені ранить.

Нехай і так, що добрі ви,

І чесні ви, і щирі ви,

Що з милосердя даєте

Старцеві милостині ви;

Та милостині вашої

Я не благав, я не просив -

За що ж ви дар той тичете,

Щоб руку мні наскрізь палив?

І хто ж вам право дав таке,

Щоб милувались ви сей час

Над кождим, у кого лице

Не так щасливе, як у вас,

В кого уста безкровнії,

Погас в очах веселий жар

І одіж драна голосно

Говорить: бач, се пролетар?

Хто знає, може, драний той,

Блідий, нужденний пролетар

Не хоче милості, вважа

Пощочиною всякий дар?

Хто знає, може, слова лиш

Прихильного від вас він жде,

А може, найвдячніший вам

За ваше мовчання буде?

А може, дар той, за котрий

Вас ваша совість похвалить,

Його важким униженням,

Мов п’ясть, додолу повалить?

А може, за той дар, що в вас

Із милостивих рук плине,

Він милість вашу дешеву

І руки ваші проклене?..

12 іюня 1880