Думка в тюрмі

Ой рано я, рано устану,

На яснеє небо погляну,

А небо, як синій кришталь,

А в серці важкий сум і жаль.

Всміхається небо без зміни,

Глядить на тюремнії стіни,

А стіни пожовкли від сліз,

Що ними просякли наскрізь.

Гей, яснеє небо, чому ти

Глядиш, так весело всміхнуте,

Пощо в ту проклятую кліть

Ти шлеш такий любий привіт?

Тут сльози, ти радість голосиш!

Ти вільності запах приносиш,

А тут ось понура тюрма,

Могила тісна та німа.

Живий у могилу заритий,

Гляджу я на світлом облитий,

На вільний, веселий той світ -

Кров жаром у жилах кипить.

За що мене в пута скували?

За що мені воленьку взяли?

Кому я і чим завинив?

Чи тим, що народ свій любив?

Бажав я для скованих волі,

Для скривджених кращої долі

І рівного права для всіх -

Се весь і єдиний мій гріх.

[1877]