Данилові Млаці

Прочитавши його віршик «Не можна всім догодити»

(Календар «Просвіти», 1883)

Отче Даниле, ще не все той вільний,

Хто з своїх пут сміється і кепкує;

Не все ще той поет великий, чільний,

Хто вірші пише і слова римує;

Не все ще той святий, хто богомільний,

Ні той високий, хто ся вгору дує;

Не все нас сміх розвеселить весільний,

Ні розсльозить нас той, що все сумує.

Не в тім, співаче, сила слова твого,

Щоб ти раз в раз мок в сльозах, кис у горі,

Ні щоб сміявсь, чи є чи не є з чого.

Ти будь керманич наш в бурливім морі,

Щоб в тобі бачив люд привідця свого

І все чув добре слово в добру пору.

17 декабря 1882

Не впору був твій плач і сміх, не впору,

То й кпились люди з сліз і з сміху твого.

Твій жаль об тім нагадує дурного -

Прости на слові - Павлуся істор’ю.

«Йди в світ, Павлусю, й тям, що говорю, -

Казала мати. - Де вгледиш якого

При добрім ділі, то вклонись до нього.

Й скажи: «Щасти біг вам чи в радості, чи в горю!»

Пішов Павлусь. Аж похорон тащиться

«Се добре діло!» - мот. Вклонивсь та й каже:

«Помайбіг! Хай вам всім отак щаститься!»

«Цур дурня! - кажуть люди. - Що ти, враже.

Не знаєш, що як здиблеш похорони,

То «Вічна пам’ять» мов і бий поклони?»

Пішов Павлусь та й, на біду, спіткав же

Весільних; ну він лобом в землю биться…

Хай вас усіх від того бог боронить!»