Анні П.

Дівчина встала рано-рано:

«Піду я в поле, мамо, мамо!

Піду я в поле до роботи,

Золоту пшениченьку полоти.

Годі сидіти дома тута:

Глушить пшеницю хопта люта;

Бур’ян буяє рісно-рісно,

За ним пшениці тісно-тісно;

Повій плететься геть на диво,

Хилить пшеницю криво-криво».

«Рано ще в поле, доню, доню,

Зимнії роси в полю, в полю!

Зимнії роси, зціпнуть ноги,

Будяччям вкриті перелоги!»

«Та доки ж, мамо, ждати, ждати?

Не сходить сонце, не видати!

Зимнії роси що ж удіють?

Та вони хопту гріють, гріють.

А пок зійти ще сонце мусить,

Хопта пшеницю здусить, здусить».

«Ей, доню, доню, бач, з півночі

Чорная хмара валом точить,

Чорная хмара, буйна злива -

Що ж зробиш в полі, нещаслива?»

«Я не боюся хмари-зливи!

Що мені вітер той бурхливий?

Я про ті тучі сміло-сміло

Буду робити чесне діло.

Нехай і повінь валом бухне,

Моя відвага не потухне,

Знесу я всяку злую долю,

Та не покину праці в полю.

Робити буду без упину

І перестану, як загину».

1880

Посвячено А. П.

Щастибі, жнице! Рано встала ти,

Роса студена ще морозить тіло,

Дрімає ліс, вкриває мла степи,

І сонечко ще схопитись не вспіло.

Но з щирою охотов стала ти…