Хто сказав «НЯВ»?

Щеня спало на килимку біля дивана.

Раптом крізь сон воно почуло, як хтось сказав:

— Няв!

Щеня підвело голову, озирнулося — нікого немає.

«Мабуть, мені наснилося», — подумало воно й зручніше вклалося спати.

Та ось знову почувся голос:

— Няв!

— Хто тут?

Щеня схопилося, оббігло всю кімнату, зазирнуло під ліжко, під стіл — нікого.

Вилізло на підвіконня й побачило: надворі походжає Півень.

«Ось хто не дав мені виспатися!» — подумало Щеня й побігло до нього.

— Це ти сказав «няв»? — запитало воно.

— Ні, я кажу ось так!

Півень залопотів крилами й голосно закукурікав:

— Ку-ку-ріку-у-у!

— А більше ти нічого не вмієш казати? — запитало Щеня.

— Ні, тільки «ку-ку-ріку», — відповів Півень.

Почухало Щеня задньою лапкою за вухом і рушило додому.

Раптом біля самого ґанку хтось знову промовив:

— Няв!

«Це десь тут!» — сказало собі Щеня й почало швидко рити під ґанком усіма чотирма лапами.

Коли воно викопало чималу яму, звідти вискочило маленьке сіреньке Мишеня.

— Це ти сказало «няв»? — суворо запитало Щеня.

— Пі-пі-пі! — запищало Мишеня. — А хто так сказав?

— Хтось сказав «няв»...

— Близько? — занепокоїлося Мишеня.

— Ось тут, зовсім поруч.

— Мені страшно! Пі-пі-пі! — запищало Мишеня й шмигнуло назад під ґанок.

Замислилося Щеня.

Раптом біля собачої будки хтось голосно сказав:

— Няв!

Щеня тричі оббігло навколо будки, але нікого не знайшло. Усередині хтось заворушився.

«Ось він! Зараз я його впіймаю!» — подумало Щеня й обережно підкралося.

Назустріч йому вискочив великий кудлатий Пес.

— Р-р-р-р! — загарчав він.

— Я... я тільки хотів дізнатися...

— Р-р-р-р!

— Це ви сказали... «няв»? — прошепотіло Щеня, підібгавши хвостика.

— Я? Ти жартуєш, малий!

Щеня щодуху кинулося до саду й сховалося під кущем.

І раптом просто над самим вухом знову пролунало:

— Няв!

Виглянуло Щеня з-під куща.

Перед ним на квітці сиділа пухнаста Бджола.

«Ось хто сказав "няв"!» — подумало Щеня й хотіло схопити її зубами.

— Дз-з-з-з! — сердито задзижчала Бджола й боляче вжалила Щеня в кінчик носа.

Завищало Щеня й побігло, а Бджола — за ним.

Летить і дзижчить:

— Ужалю! Ужалю!

Підбігло Щеня до ставка — та й стрибнуло у воду.

Коли воно виринуло, Бджоли вже не було.

І тут знову почувся голос:

— Няв!

— Це ти сказала «няв»? — запитало мокре Щеня у Рибки, що пропливала повз.

Рибка нічого не відповіла, лише махнула хвостом і зникла в глибині.

— Ква-ква-ква! — засміялася Жаба, що сиділа на листку латаття. — Хіба ти не знаєш, що риби не розмовляють?

— А може, це ти сказала «няв»? — запитало Щеня.

— Ква-ква-ква! Який же ти смішний! Жаби тільки квакають.

І стрибнула у воду.

Пішло Щеня додому мокре, з розпухлим носиком.

Сумне, воно лягло на свій килимок біля дивана.

І раптом почуло:

— Няв!!!

Щеня підскочило.

На підвіконні сиділа пухнаста смугаста Кішка.

— Няв! — сказала Кішка.

— Гав-гав-гав! — загавкало Щеня, а потім згадало, як гарчав кудлатий Пес, і загарчало:

— Р-р-р-р!

Кішка вигнула спину, зашипіла:

— Ш-ш-ш!

Потім фиркнула:

— Фир-фир-фир!

І вистрибнула у вікно.

Повернулося Щеня на свій килимок і спокійно заснуло.

Тепер воно вже знало, хто сказав «няв».