Ворона

Жила собі ворона. І жила вона не сама, а з няньками, матусями, малими воронятами, близькими й далекими сусідами.

Прилетіли з-за моря птахи — великі й малі, гуси й лебеді, пташки й пташенята. Позвивали вони гнізда в горах, у долинах, у лісах і на луках та понесли яйця.

Помітила це ворона й почала кривдити перелітних птахів — яйця з їхніх гнізд красти.

Летів якось сич і побачив, що ворона великих і малих птахів ображає, яйця викрадає.

— Стій! — мовив він. — Негідна вороно! Знайдемо й на тебе справедливий суд!

Полетів він далеко, до кам'яних гір, до сизого орла. Прилетів і каже:

— Батьку сизий орле! Учини нам справедливий суд над кривдницею-вороною! Через неї немає життя ні малим, ні великим птахам: наші гнізда руйнує, пташенят краде, яйця викрадає та ними своїх воронят годує!

Похитав сизий орел головою й послав по ворону свого найменшого й найспритнішого посланця — горобця.

Спурхнув горобець і полетів за вороною. Та почала було виправдовуватися, але піднялися всі птахи, уся перната братія, стали її щипати, дзьобати та гнати до орла на суд.

Нічого було робити — каркнула ворона й полетіла, а всі птахи здійнялися в небо й полинули слідом.

Прилетіли вони до орлиного житла. Птахи обсіли його навколо, а ворона стоїть посередині, пір'я собі поправляє та чепуриться перед орлом.

І почав орел допитувати ворону:

— Кажуть про тебе, вороно, що ти зазіхаєш на чуже добро, у великих і малих птахів яйця й пташенят крадеш!

— Наклеп це, батьку сизий орле, наклеп! Я лише самі шкаралупки підбираю.

— А ще скаржаться на тебе люди, що тільки-но вийде хлібороб засівати ниву, як ти з усім своїм воронням прилітаєш і починаєш зерно дзьобати.

— Наклеп, батьку сизий орле, наклеп! Ми з подругами, дітками й усією родиною лише черв'ячків із ріллі збираємо!

— Та й ще люди скрізь нарікають, що як зберуть хліб, поставлять снопи в копи, то ти прилетиш зі своїм воронням, почнеш бешкетувати, снопи розкидати й копи розвалювати.

— Наклеп, батьку сизий орле, наклеп! Ми ж тільки добру справу робимо — копи розгортаємо, щоб сонце й вітер до хліба дісталися, аби зерно не проросло, а добре висохло.

Розгнівався орел на стару брехуху-ворону. Наказав посадити її до міцної в'язниці, у ґратовану світлицю, за залізні засуви, за булатні замки.

Кажуть, сидить вона там і донині.