Таємниця зниклої веселки

В одній чарівній країні, де феї, ельфи та інші дивовижні створіння жили в мирі й злагоді, трапилося страшне лихо. Злий лепрекон ув’язнив веселку у своєму чарівному горщику, а разом із нею з країни зникли всі барви. Відтоді все навколо стало сірим і безрадісним.

Та це було ще не найстрашніше. Разом із барвами чарівні створіння втратили свої сили: ельфи й феї більше не могли чаклувати та літати, русалки позбулися хвостів, а велетні перетворилися на звичайних людей. Лише лепрекон зберіг свою магію.

Без чарів дивовижні створіння вже не могли жити у своїй країні, тож вирішили переселитися до світу людей. Однак одна фея відмовилася залишати рідний дім.

Її звали Есме. Вона мала довге фіолетове волосся та сріблясті очі. Есме була доброю й турботливою, тому її любили всі мешканці чарівної країни. Та була в неї ще одна риса — неабияка впертість. І фея зовсім не збиралася покидати свій дім через якогось лепрекона.

Вона вирішила розшукати викрадача.

Для цього Есме мала пройти крізь темний ліс, де мешкали лихі тролі та інші небезпечні істоти. Ліс здавався особливо моторошним феї, яка раніше майже ніколи не залишала рідного королівства.

— Як же тут темно й страшно! — налякано прошепотіла Есме.

— Це ти правильно помітила, — озвався невідомий голос.

— Хто це сказав? — стривожено запитала фея, озираючись навколо. — Я тебе не бачу! Покажися!

— Взагалі-то я внизу!

Есме опустила очі й побачила перед собою маленького гнома.

— Мене звати Дос. Я живу в цьому лісі! — сказав він.

— А мене звати Есме. Може, ти допоможеш мені звідси вибратися?

— Звичайно! Іди за мною.

Так вони дісталися самої гущавини, неподалік від королівства тролів.

— Пропоную обійти його стороною, — сказала Есме.

Дос погодився.

— Треба бути дуже обережними, — попередив гном. — Тролі не люблять непроханих гостей.

Вони спробували непомітно обійти королівство, та все ж натрапили на одного з вартових.

— Фея і гном на землях королівства тролів! Тривога! — закричав він.

За кілька миттєвостей мандрівників схопили й привели до палацу, просто до короля тролів.

— Що привело вас до мого королівства? — суворо запитав король.

— Ми шукаємо лепрекона, щоб повернути барви й магію до нашого світу, — відповіла Есме. — Будь ласка, дозвольте нам пройти через ваші землі.

Король уважно подивився на мандрівників, трохи помовчав, а тоді промовив:

— Гаразд. Варто, відпустіть їх! Бажаю вам удачі.

— Дякуємо! — разом відповіли Есме та Дос.

Покинувши королівство тролів, вони дісталися краю темного лісу. Неподалік стояв будинок лепрекона.

Есме й Дос постукали у двері та стали чекати.

Коли лепрекон відчинив, Есме одразу зажадала повернути веселку. Та замість відповіді він лише показав їм порожній чарівний горщик.

— А де ж веселка? — здивовано запитав Дос.

— Вона зникла майже відразу після того, як я сховав її сюди, — сумно зізнався лепрекон.

— О ні! Тепер ми ніколи не повернемо барви та магію! — у розпачі вигукнув Дос.

Лепреконові стало соромно. Жадібність настільки засліпила його, що він навіть не замислився над наслідками свого вчинку.

— Навіщо ж я це зробив! — вигукнув він і сердито копнув горщик.

Раптом із нього витекла блакитна фарба.

— Зачекайте! Чому ця фарба не стала сірою? — здивувалася Есме.

— Це чарівні фарби. Вони ніколи не втрачають своїх кольорів, — пояснив лепрекон.

Очі Есме радісно засяяли.

— Я знаю, що робити!

Вона взяла фарби й пензлик та намалювала сім різнокольорових смуг. Потім обережно посипала їх чарівним пилом.

І сталося диво.

Різнокольорові лінії засяяли, піднялися в повітря й перетворилися на справжню веселку!

Тієї ж миті всі барви повернулися до чарівної країни, а разом із ними повернулася й магія. Феї знову змогли літати й чаклувати, русалки повернули свої прекрасні хвости, а велетні знову стали велетнями.

Чарівний світ ожив і засяяв усіма кольорами.

Лепрекон зрозумів, скільки лиха спричинила його жадібність, і попросив пробачення в усіх мешканців чарівної країни. Вони вирішили його пробачити.

Есме та Дос стали справжніми героями. А тролі згодом залишили похмурі хащі й подружилися з феями, ельфами та іншими мешканцями чарівного світу.

Так завершилася історія про зниклу веселку, яка нагадала всім: навіть коли здається, що все втрачено, не можна опускати рук. Винахідливість, сміливість і віра у власні сили здатні повернути світло навіть у найпохмуріший світ.