Різдвяний гусак Август (Частина 2)

Тим часом Різдво наближалося дедалі швидше.

Одного дня за обідом пан Левенгаупт повернувся до дружини й тихо сказав:

— Із гусаком уже треба щось вирішувати.

Фрау Левенгаупт одразу замахала руками, показуючи чоловікові, щоб він не продовжував розмову при дітях.

Після обіду, коли вони залишилися наодинці, пан Левенгаупт запитав:

— Що означали всі твої знаки?

Дружина зітхнула.

— Діти... особливо Петер... так прив'язалися до Августа, що їм буде дуже важко...

— Дуже важко що? — перепитав чоловік.

Фрау Левенгаупт мовчки подивилася на нього.

І тоді він усе зрозумів.

— Отже, ось у чому річ! Ви вирішили, що гусак — це домашній улюбленець! А про мене хтось подумав?

— Луїпольде, будь ласка... Спробуй зрозуміти дітей...

— Авжеж, я завжди маю всіх розуміти! Але чому я щоразу залишаюся останнім?

Він сердито грюкнув кулаком по столу.

— Август буде на різдвяному столі з яблуками та тушкованою капустою. Саме для цього його й купили. І крапка!

Двері голосно зачинилися.

Фрау Левенгаупт добре знала: коли чоловік так розгнівався, сперечатися марно.

Вона пішла до своєї кімнати й довго шила, намагаючись заспокоїтися.

Згодом покликала Терезу.

— Що ж нам робити? До Різдва залишився лише тиждень. Іншого гусака ми не купимо — не вистачить грошей. А якщо з Августом щось станеться... як це пояснити дітям?

Тереза трохи подумала й відповіла:

— Нехай пан сам усе вирішує. Він же не прив'язався до гусака.

Наступного вечора пан Левенгаупт повернувся з театру після вистави.

Дружина сказала:

— Якщо вже треба вирішувати долю Августа, зроби це сам.

— Ну що ж, несіть сюди цього птаха, — упевнено відповів він.

Тереза тихенько пішла до дитячої.

Та щойно вона взяла Августа на руки, той прокинувся й голосно заґелґотів:

— Не чіпайте мене, друзі мої! До свого ящика хочу мерщій!

Відразу прокинулися діти.

У будинку здійнявся справжній переполох.

Мама заплакала.

Тереза від несподіванки випустила гусака.

Август замахав крилами й почав бігати по будинку.

Пан Левенгаупт кинувся навздогін, спіймав його й поніс у найдальший куток саду. У руці він тримав сокиру.

Мама тим часом намагалася заспокоїти дітей нагорі.

Із саду ще довго лунав сердитий голос Августа:

— Не чіпайте мене, друзі мої! До свого ящика хочу мерщій!

Потім усе стихло.

Петер плакав.

— Де мій Густик? Де він?

Незабаром відчинилися двері.

На порозі стояв пан Левенгаупт.

Він був утомлений, із розкуйовдженим волоссям... але без гусака.

— Де Август? — стривожено запитала дружина.

І саме тоді із саду знову долинуло знайоме:

— Не чіпайте мене, друзі мої! До свого ящика хочу мерщій!

Пан Левенгаупт винувато зітхнув.

— Не зміг...

Августа знову принесли до дитячої.

Петер щасливо обійняв свого Густика й міцно заснув, гладячи його пір'ячко.

Та пан Левенгаупт не переставав думати.

Він дуже хотів знайти спосіб виконати свій задум.

Наступного дня він непомітно підсипав у корм Августа сильнодійне снодійне.

Після обіду гусак почав дивно поводитися.

Він повільно переступав із лапки на лапку, махав крилами, ніби танцював.

Потім ліг просто на підлогу й міцно заснув.

Діти намагалися його розбудити.

Та Август лише ледь ворушив крильми.

— Що сталося з Густиком? — запитав Петер.

— Він заснув на всю зиму, — невпевнено відповів батько.

Діти мовчали.

Схоже, вони не дуже повірили.

Увечері Петер поклав свого друга до ящика й побажав йому доброї ночі.

Коли всі заснули, Тереза тихенько винесла Августа на кухню.

По її щоках котилися сльози.

Їй було дуже шкода доброго гусака.

Закінчивши роботу, вона перенесла його до комірчини й довго не могла заснути.

Усю ніч їй здавалося, що десь зовсім тихо лунає знайомий голос:

— Не чіпайте мене, друзі мої... До свого ящика хочу мерщій...

Настав ранок.

За вікнами тихо падав пухнастий сніг.

Першою до кухні спустилася Тереза.

Раптом із комірчини почулося гучне шипіння.

Вона відчинила двері.

І мало не скрикнула від подиву.

Назустріч їй вийшов живий Август.

Він був без пір'я, тремтів від холоду й голосно обурювався:

— Мерзну я! Де моє пір'ячко? До Петера несіть мене швиденько!

Невдовзі на кухні зібралася вся родина.

Пан Левенгаупт лише мовчки тер очі.

— І що тепер? — запитала дружина.

— Спочатку... кави... і трохи сміливості, — тихо відповів він.

Фрау Левенгаупт одразу взялася до справи.

Вона наказала Терезі принести великий кошик, пухову ковдру й пляшки з гарячою водою.

Августа тепло загорнули, поклали в кошик і гарненько вкрили.

Потім дружина звернулася до чоловіка:

— Іди до крамниці й купи найкращу білу вовну.

— Навіщо?

— Побачиш.

За годину мама й Тереза вже сиділи у вітальні й в'язали для Августа теплий білий светрик.

Після школи до них приєдналися Еллі й Герда.

Петер тим часом тримав Густика на колінах і допомагав приміряти обновку.

У светрику навіть залишили отвори для крилець, лапок і хвостика.

До вечора все було готово.

Август гордо походжав будинком у новенькому теплому светрі.

Щоправда, час від часу бурмотів:

— Зимовий сон? Та що за дива! Краще б повернулося пір'ячко моє!

Увечері додому повернувся пан Левенгаупт.

Побачивши Августа в білому светрі, він широко усміхнувся.

— Який же красень! Такого більше ніде не знайти!

Фрау Левенгаупт лише мовчки усміхнулася.

Згодом для Августа зв'язали ще один светрик — сіро-блакитний.

Білий можна було прати, а другий носити.

На Різдво Август став справжнім членом родини.

Він святкував разом з усіма, а під час прогулянок із Петером викликав захоплення в усіх сусідів.

Навесні в нього відросло нове пухнасте пір'ячко.

Светрики акуратно склали до скрині.

Тепер Густик сидів за обіднім столом у Петера на колінах і ласував вареною картоплею зі своєї тарілочки.

Він став загальним улюбленцем.

А пан Левенгаупт із гордістю повторював:

— Ну хто ж купив вам Августа?

Петер усміхався, обіймав тата й відповідав:

— Наш тато!

Потім підносив Густика ближче.

— Поцілуй татка!

Август лагідно торкався дзьобиком його носа.

А вечорами Петер, обіймаючи свого друга, тихенько запитував:

— Густику, чому ти тоді так довго спав?

Август сонно відповідав:

— Бо мені хотіли вискубати пір'ячко...

— А навіщо?

— Щоб потім зв'язати теплого светра...

Петер уже не встигав поставити наступне запитання.

Він міцно засинав, тримаючи свого найкращого друга за крильце.