Різдвяний гусак Август (Частина 1)

Відомий оперний співак Луїпольд Левенгаупт ще в листопаді придбав великого п'ятикілограмового гусака до Різдва. Цей розкішний птах мав стати справжньою окрасою святкового столу.

— Часи зараз непрості, — міркував пан Левенгаупт, міцно притискаючи кошик із покупкою, — але іноді варто потішити себе чимось особливим.

І вже дорогою додому він уявляв аромат запеченого гусака з яблуками та тушкованою капустою.

Часто буває так, що господар дому, який нарешті придбав щось важливе для всієї родини, переступає поріг із певним хвилюванням. Адже вдома можуть сказати, що купив не те або ще й переплатив.

Та цього разу все сталося зовсім інакше.

Дружина уважно оглянула гусака й задоволено сказала:

— Який гарний! І вгодований, і важкий, і коштував зовсім недорого.

Домробітниця Тереза захоплено розглядала його білосніжне пір'я.

Лише одне питання залишалося відкритим:

— А де ж він житиме до Різдва?

Дванадцятирічна Еллі, десятирічна Герда й семирічний Петер не бачили жодної проблеми.

— У нас є дитяча кімната! — запропонував Петер.

— І ванна! — додала Герда. — Гусакові ж потрібна вода!

Та батьки вирішили інакше.

Для нового мешканця поставили дерев'яний ящик у невеличкій темній комірчині. Усередині поклали стружку й м'які ганчірки, а дітям дозволили щодня по черзі вигулювати гусака в саду.

Спочатку всі сумлінно виконували ці правила.

Та одного вечора перед сном Петер раптом тихенько сказав:

— Мені здається, Густикові холодно...

Чомусь усі почали називати гусака Августом, а Петер лагідно кликав його Густиком.

Еллі, як старша сестра, одразу взялася пояснювати:

— Йому не холодно. У нього тепле пір'я, мов пухова ковдра.

— А навіщо йому ковдра? — поцікавився Петер.

— Щоб не мерзнути.

— Але ж у комірчині холодно...

— І справді холодно, — підтримала брата Герда.

Петерові стало так шкода гусака, що він заплакав.

— Я не хочу, щоб Густик мерз! Я принесу його до нас!

Він вискочив із ліжка й побіг до дверей.

Еллі схопила його за край нічної сорочки, намагаючись повернути назад, але Герда стала на бік брата.

У кімнаті здійнявся справжній гармидер.

Саме тоді зайшла мама.

Вона забрала Петера до себе, а донькам наказала негайно заспокоїтися й лягати спати.

Наступні два дні минули тихо.

Та Герда й Петер не забули про свій задум.

Вони домовилися не засинати одночасно, а чекати, поки весь будинок порине в сон.

Коли Еллі міцно заснула, а навколо запанувала тиша, вони босоніж навшпиньки спустилися до комірчини.

Обережно витягли Августа з його ящика й понесли до дитячої.

Гусак мирно дрімав і лише зрідка крізь сон тихенько ґелґотів:

— Не турбуйте мене... Дайте поспати...

Та раптом прокинувся й голосно вигукнув:

— До свого ящика хочу скоріш! Поверніть мене, друзі, мерщій!

У ту ж мить ізнизу почулася мамина хода.

Із мансарди вибігла Тереза.

Еллі теж прокинулася й визирнула з кімнати.

Герда з переляку випустила гусака.

Август замахав крилами й стрімко помчав коридорами будинку.

На щастя, пан Левенгаупт ще не повернувся з театру.

Почалися справжні перегони.

Август біг сходами, Тереза намагалася його впіймати, діти поспішали слідом.

Нарешті Терезі вдалося накинути на гусака ковдру й обережно взяти його на руки.

Та навіть звідти лунав його обурений голос:

— Не турбуйте мене, друзі мої! До свого ящика хочу мерщій!

І тут знову розплакався Петер.

— Я хочу, щоб Густик спав зі мною!

Мама лагідно пояснила:

— Гусак має спати у своєму ящику.

— Чому?

— Бо в ліжечках сплять люди.

— А чому Густикові не можна?

Мама усміхнулася.

Вона бачила, як сильно син прив'язався до птаха.

Тож нарешті сказала:

— Гаразд. Сьогодні принесемо його ящик до дитячої й поставимо біля твого ліжечка.

Август ніби погодився й тихенько пробурмотів:

— Хай буде так... Але зі своїм ящиком я не розлучуся.

Щойно ящик опинився поруч із Петером, хлопчик одразу заспокоївся й солодко заснув.

Відтоді Август уже не повертався ночувати до холодної комірчини.

У домі він поводився дуже чемно.

Удень ходив із Петером на прогулянки, крокуючи поруч, мов справжній друг.

Він любив поважно тримати голову й багато розповідав хлопчикові.

Август знав, які трави смачні, а які гіркі, пояснював, чому одні гуси восени відлітають у теплі краї, а інші чудово почуваються на півночі.

І завжди терпляче відповідав на нескінченні дитячі запитання:

— Чому?

— А навіщо?

— Як це буває?

Згодом і Еллі з Гердою полюбили Августа.

Та найбільше він товаришував із Петером.

Вони майже ніколи не розлучалися.

Одного вечора, коли Петер ще мав кілька запитань перед сном, Август тихенько перелетів просто до нього в ліжко.

Так було значно зручніше розмовляти.

Еллі й Герда все бачили, але вирішили нічого не казати мамі.

Нехай у молодшого братика буде ще трохи дитячого щастя.

Так повторювалося ще багато разів.

Та щоранку, поки діти ще міцно спали, Август повертався до свого ящика, ховав голову під біле крило й удавав, ніби вночі нічого особливого не сталося.