Про сонного їжачка і лисичку-поспішайку

Жив собі в лісі їжачок,

Маленький мамин синочок.

Такий колючий, як і мама,

І дуже тихий, без обману.

Одного разу під кущем

Сховався він у листі вщент.

Клубочком згорнувся, ліг собі

Й заснув у лісовій журбі.

І снився сон йому чудовий,

Барвистий, лагідний, казковий.

Немов летів він між квіток

І слухав тихий струмочок.

Аж раптом лісом навмання

Лисичка бігла без вагання.

Вона поспішно мчала в даль,

Не помічала гілля й сталь.

І раптом - ой! - скрикнула вмить,

Бо щось у лапку їй болить.

Їй видалось, що це оса

Її вкусила з-під куща.

Та то не оса була мала -

Їжачка голка в лапку вгнала.

Лисичка скрикнула щосили:

— Ой, як же боляче, ой леле!

Від того крику їжачок

Прокинувсь, глянув із-під щок.

Лисичка строго подивилась

І трішки сердито скривилась.

— Пробач мені, — сказав їжак,

— Я не хотів зробити так.

Та, лисонько, дивись під ноги,

Щоб не траплялись перешкоди.

Лисичка лапку потерла

І тихо мовила сама:

— Тепер я знаю наперед:

Поспіх до лиха лиш веде.

А їжачок згорнувся знов

І спати ліг під тихий зов.

А ліс шептав крізь вітерці:

— Обачність треба у житті.