Паровозик снів

Жив собі на світі маленький допитливий паровозик на ім’я Чух-Чух. Удень він старанно працював — возив пасажирів зі станції на станцію, а ввечері вирушав у дивовижні мандрівки казковими шляхами.

Найбільше Чух-Чух любив розігнатися якнайшвидше й голосно прокричати:

— Ту-ту!

А потім слухати, як його гудок луною розлітається далеко-далеко.

Одного вечора Чух-Чух вирішив поїхати до чарівної Країни Снів. Це була далека й загадкова дорога.

Першою зупинкою на його шляху став густий зелений ліс.

Паровозик мчав усе далі від гамірного міста й невдовзі опинився серед високих ялин, сосен і беріз. Їхні гілки тихо шелестіли під зоряним небом, ніби перемовлялися між собою.

Чух-Чухові навіть здалося, що дерева шепочуть йому:

— Добраніч...

Раптом серед темного лісу він побачив маленьку станцію. На ній стояло сіреньке зайченя з довгими вушками.

— Що ти робиш тут так пізно? — здивувався Чух-Чух.

— Я не можу заснути й хочу знайти свій сон у Країні Снів, — тихенько відповів зайчик, протираючи лапками очі.

— Я саме туди їду. Сідай, підвезу тебе, — радо сказав паровозик.

Зайченя вмостилося біля вікна. Колеса стукотіли:

Чух-чух, чух-чух...

І під цей лагідний стукіт зайчик сам не помітив, як заснув.

Другою зупинкою стало велике озеро. Його вода блищала під зорями, наче велике срібне дзеркало.

Біля берега сиділа маленька сіра мишка й кидала камінці у воду.

— Чому ти не спиш? — запитав Чух-Чух.

— Мій сон десь загубився, і я не можу його знайти, — сумно відповіла мишка.

— Сідай до мене. Разом поїдемо до Країни Снів, — сказав паровозик.

Мишка сіла у вагон, дивилася у вікно, слухала тихий ритм коліс і незабаром теж солодко заснула.

Останньою зупинкою було велике квіткове поле.

Скрізь росли червоні, жовті, сині й рожеві квіти. Їх було так багато, що здавалося, ніби хтось розлив фарби по всій землі.

На станції Чух-Чух почув дзижчання.

Це була маленька бджілка.

— Привіт! Куди ти їдеш? — запитала вона.

— До Країни Снів.

— Візьми мене з собою, будь ласка. Я теж не можу заснути.

— Звісно, сідай.

Бджілка сіла у вільний вагон і, дивлячись на квіти, швидко задрімала.

Довго їхав Чух-Чух, аж поки не побачив великий червоний вказівник:

«Країна Снів»

— Нарешті! — зрадів паровозик.

Він хотів розбудити своїх пасажирів, але раптом почув тихий голос:

— Не буди їх, милий паровозику.

Перед ним стояв маленький дідусь із довгою сивою бородою.

— Хто ви? — здивувався Чух-Чух.

— Я Снюля, гномик снів. Я дбаю про те, щоб кожен отримав свій сон вчасно.

— Але ж вони хотіли знайти свої сни тут...

Снюля усміхнувся.

— Вони вже знайшли їх. Саме твоя подорож допомогла їм заснути.

Чух-Чух замислився.

— То я не дарма їхав?

— Зовсім ні. Ти допоміг своїм друзям. А за це я подарую тобі особливий сон.

Гномик клацнув пальцями.

І в ту ж мить Чух-Чух опинився вдома.

Тієї ночі він спав найсолодшим сном. Йому снилося, як він мчить по безкраїх рейках, голосно гукає:

— Ту-ту!

А далека луна відповідає:

— Ту-ту-ту-ту...

Колеса стукотіли:

Чух-чух, чух-чух...

І несли його назустріч новим дивам.