Мішок яблук

Жив собі Заєць. Ходив він лісом із мішком, шукав для своїх зайченят гриби та ягоди. Та, як на зло, нічого не траплялося: ні грибочка, ні ягідки.

Раптом посеред зеленої галявини побачив він дику яблуню. А яблук рум'яних на ній і під нею — сила-силенна!

Недовго думаючи, розкрив Заєць свій мішок і почав збирати яблука.

Тут прилетіла Ворона, сіла на пеньок і закаркала:

— Кар! Кар! Безлад! Якщо кожен сюди приходитиме, то жодного яблука не залишиться!

— Даремно каркаєш, — відповів Заєць. — Тут яблук вистачить на весь ліс. А в мене вдома голодні зайченята чекають.

Назбирав Заєць повен мішок яблук. Мішок став такий важкий, що й підняти годі. Ледве потягнув його волоком лісовою стежкою.

Раптом уткнувся головою в щось м'яке. Підняв очі — а перед ним стоїть Ведмідь.

— Що це в тебе в мішку? — запитав він.

Заєць отямився, розв'язав мішок і сказав:

— Ось… яблука… Пригощайтеся, дядьку Михайле!

Ведмідь скуштував одне яблуко.

— Гарні яблучка! Освіжають! — заревів він, набрав повну жменю й пішов своєю дорогою.

А Заєць рушив додому.

Іде він лісом, а назустріч вибігають білченята.

— Дядечку Зайцю! Дайте, будь ласка, яблучок!

Що ж робити? Довелося знову розв'язати мішок.

Дорогою зустрів Заєць свого давнього приятеля Їжака.

— Куди прямуєш, Колюча Голово? — запитав Заєць.

— Та ось по гриби пішов, а грибів ніде немає. Ходжу з порожнім кошиком.

— Краще візьми в мене яблук. Бери, не соромся, у мене їх багато!

І насипав Їжакові повний кошик яблук.

Вийшов Заєць на лужок, а там Коза зі своїми козенятами гуляє. І їх він теж пригостив яблуками.

Йшов Заєць далі, йшов та й утомився.

Хотів уже присісти на пагорбок, аж раптом почув голос:

— Дякую, друже!

То Кріт визирнув із-під землі, узяв кілька яблук і зник у своїх підземних ходах.

А тим часом у заячій хатинці давно чекали тата.

Щоб скоротати час, мама Зайчиха розповідала голодним зайченятам казку.

І тут хтось постукав у двері.

Двері відчинилися, і на порозі з'явилися білченята з великим кошиком, повним горіхів.

— Це вам мама передала! — пропищали вони й побігли геть.

— От дивина… — прошепотіла Зайчиха.

Невдовзі прийшов Їжачок із кошиком грибів.

— Господар удома? — запитав він.

— Ні, ще не повернувся.

Їжачок попрощався, а кошик із грибами залишив.

Потім сусідка Коза принесла качан капусти й глечик молока.

— Це для ваших діток, — сказала вона.

Дива тривали.

Раптом із підпілля відсунулася кришка, і виглянув Кріт.

— Це заячий дім?

— Так, ми тут живемо.

— Отже, правильно я підкоп копав!

І полетіли з підпілля овочі: морква, картопля, буряки, петрушка.

— Передавайте Зайцеві вітання! — крикнув Кріт і знову зник під землею.

А Ворона все каркає:

— Кар! Кар! Усіх яблуками пригощав, а мене жодним не почастував!

Засоромився Заєць, витрусив із мішка останнє яблуко.

— Ось… Найкраще. Пригощайся на здоров'я!

— Дуже мені потрібне твоє яблуко! Я їх терпіти не можу! Кар! Кар! Що робиться! Рідним голодним дітям порожній мішок несе!

— А я… А я зараз знову до лісу піду й ще повний мішок принесу!

— Куди ж ти підеш, нерозумний! Он яка хмара насувається!

Та Заєць уже побіг до лісу.

Коли він дістався своєї заповітної яблуні, то побачив там… Вовка.

Вовк помітив Зайця, облизнувся й запитав:

— Чого тобі тут треба?

— Я… яблучок хотів назбирати… Для зайченят…

— Отже, яблука любиш?

— Л-люблю…

— А я дуже люблю зайців! — заричав Вовк і кинувся на нього.

Та тут Зайцеві й став у пригоді порожній мішок. Він швидко накинув його Вовкові на голову й щодуху кинувся навтьоки.

Лише пізно вночі дістався Заєць додому.

А вдома ситі зайченята вже міцно спали. Не спала тільки Зайчиха — тихенько плакала у своєму куточку.

Раптом рипнули двері.

Зайченята прокинулися.

— Ура! Тато прийшов!

Зайчиха кинулася до дверей. На порозі стояв Заєць — увесь мокрий.

— Я нічого… зовсім нічого вам не приніс… — тихо прошепотів він.

— Бідний мій Зайчику! — вигукнула Зайчиха.

І раптом страшенний гуркіт струсонув хатинку.

— Це він! Вовк! Зачиняйте двері! Ховайтеся! — закричав Заєць.

Задзвеніли шибки, відчинилося вікно, і в ньому з'явилася велика ведмежа голова.

— Ось! Тримай від мене подарунок, — прогуркотів Ведмідь. — Справжній липовий мед.

Уранці вся заяча родина зібралася за столом.

А на столі чого тільки не було! Гриби й горіхи, буряки й капуста, мед і ріпа, морква й картопля.

А зла Ворона дивувалася:

— Ніяк не второпаю, як це з порожнього мішка стільки добра з'явилося?