Маленький їжачок і велика мрія

В одному далекому-предалекому лісі, на узліссі під старим кленом, жив маленький їжачок. Щоранку він вибирався зі своєї нірки й брався до справ.

А справ у нього було чимало: привітатися із Сонцем, побажати доброго ранку старому кленові та сусідам-звірятам, зробити зарядку, вмитися, прибрати біля своєї оселі й запастися їжею.

А ще їжачок обов’язково знаходив час, щоб помріяти. Адже мріяти, на його думку, було не менш важливо, ніж виконувати щоденні справи.

Одного дня їжачок, як завжди, сидів на своїй маленькій лавочці й замріяно дивився вдалечінь.

Старий клен тихенько зашелестів листям:

— Їжачку, а можеш розповісти мені, своєму другові, про що ти мрієш? Чи це таємниця?

— Ніякої таємниці немає, — зітхнув їжачок. — Просто мені ніхто не зможе допомогти.

— Чому ж? У тебе стільки друзів!

— Друзів багато, а крил немає, — сумно відповів їжачок.

Старий клен здивовано зашелестів:

— Навіщо маленькому сіренькому їжачкові крила? Ти ж не птах.

— У цьому й річ! Я не птах і крил у мене немає. Отже, я ніколи не зможу полетіти на південь. Щозими мені доведеться спати у своїй нірці. А я не хочу! Я мрію побачити море, погрітися на теплому піску під сонячними променями й скуштувати солодких фруктів.

Клен замислився.

— А як же ми? Нам без тебе буде сумно.

Їжачок усміхнувся:

— Але ж я поки нікуди не полетів.

Розмову двох друзів почуло Сонце. Воно вже збиралося сховатися за обрієм і відпочити до ранку, та вирішило ще трохи затриматися на небі.

— А як же твоя мрія? — запитало Сонце.

— Справді, як же мрія? — задумливо прошелестів клен. — Треба щось вигадати.

І раптом із самої верхівки старого клена зірвався найбільший листок. Він повільно закружляв у повітрі й м’яко опустився просто перед їжачком.

— Це не звичайний листок, — сказав клен. — Це чарівний летючий лист, який може доправити тебе туди, куди забажаєш. Сідай швидше й вирушай назустріч своїй мрії!

Їжачок від подиву широко розплющив очі.

Невже це можливо?

Невже він справді побачить море?

Сонце так зраділо, що по всій галявині застрибали веселі сонячні зайчики.

— А я попрошу Вітер допомогти тобі! — вигукнуло воно. — Він підніме твій листок високо-високо, понад самі хмари. Тільки тримайся міцніше. І обов’язково, чуєш, їжачку, обов’язково повернися до нас навесні!

Сонце лагідно зігріло його колючки своїми останніми теплими променями, а старий клен зашелестів услід:

— Щасливої дороги, друже!

Їжачок умостився на великому кленовому листку.

Налетів Вітер, підхопив його — і почалася неймовірна подорож.

Спочатку їжачок пролетів над своєю маленькою ніркою.

Потім піднявся вище старого клена.

Ще за мить під ним залишилося рідне узлісся.

Ліс ставав дедалі меншим, дерева перетворювалися на зелені цятки, а попереду простягалося безкрає небо.

Їжачок летів назустріч своїй великій мрії.

А що було далі?

Забігаючи трохи наперед, скажемо лише одне: мрія маленького їжачка здійснилася.

Він побачив море, погрівся на теплому піску під ласкавим сонцем і скуштував солодких фруктів, про які так довго мріяв.

А коли настала весна, їжачок дотримав слова й повернувся додому.

Старий клен радісно зустрів його шелестом молодого листя, Сонце зігріло теплими променями, а друзі-звірята зібралися послухати розповіді про далеку подорож.

Відтоді їжачок, як і раніше, щодня знаходив час для мрій.

Адже тепер він точно знав: навіть найсміливіша мрія одного дня може здійснитися.

А ще в їжачка з’явилася нова мрія.

Яка саме?

Про це він поки що нікому не розповів.