Леді Бджола

Під кроною величезного розлогого дерева ріс яскравий запашний квіток. Саме в ньому оселилася леді Бджола.

А високо над нею, серед густо переплетених гілок, ховався затишний будиночок, у якому жила красуня Ельфійка.

Минуло літо, і настала осінь.

Різнобарвним дощем закружляло в повітрі листя. Дні ставали дедалі прохолоднішими, а квіти один за одним почали в’янути.

Зів’яла й квітка, у якій жила леді Бджола.

Залишившись без оселі, вона полетіла до будиночка на дереві й постукала у двері.

— Будь ласка, дозволь мені пожити в тебе, — попросила Бджола. — У тебе великий будинок, а моя квітка зів’яла.

Та красуня Ельфійка відповіла:

— А хто просив тебе обирати собі житло у квітці? Ти ж мала знати, що восени квіти в’януть, узимку землю вкриває сніг, а нові квіти з’являються лише навесні.

Леді Бджола опустила очі.

— Я ж бджола, і моїм справжнім домом завжди був вулик. Але там існували правила: потрібно було працювати й збирати багато нектару. А мені хотілося бути вільною й жити без турбот. Тому я покинула вулик і оселилася у красивій яскравій квітці.

Ельфійка похитала головою.

— Отже, влітку тобі хотілося волі й безтурботного життя, а щойно настала холодна осінь, ти прийшла до мене? Ні, Бджоло. Повертайся до свого вулика. Саме там твоя справжня домівка.

Леді Бджола засмутилася, але сперечатися не стала.

Вона попрощалася з Ельфійкою й вирушила до вулика.

— Тук-тук-тук!

Стук рознісся по всьому бджолиному будинку.

Двері відчинив бджолиний паж.

— Вітаю, леді Бджоло, — промовив він. — Що привело вас до нас? Невже ви вирішили повернутися?

Леді Бджола винувато опустила голову.

— Так. Я зрозуміла, що маю повернутися. Адже це мій дім! Я готова працювати й допомагати всім.

Паж сумно похитав головою.

— Але тепер допомога нам майже не потрібна. Уже осінь. Квіти відцвіли, а весь нектар, який можна було зібрати, бджоли запасли ще влітку.

— Але мені зовсім ніде жити! — заблагала леді Бджола. — Дозвольте мені хоча б переночувати у вулику.

Паж трохи подумав і сказав:

— Гаразд. Заради нашої давньої дружби укладемо угоду. Усе літо ви відпочивали, поки інші бджоли працювали. Принесіть нектар із трьох квіток — і ми пробачимо вас. Після цього зможете знову жити у вулику.

— Добре! — одразу погодилася Бджола, навіть не замислившись, де восени знайде квіти.

Двері вулика зачинилися, а леді Бджола залишилася надворі.

Було холодно.

Дув сильний вітер, небо затягнули важкі темні хмари.

Бджола летіла вперед, щосили працюючи крильцями.

«Тільки б не заснути від холоду», — думала вона.

Минув час.

Навколо вже стояла темна ніч, коли раптом далеко попереду Бджола помітила світло.

«Що там світиться? — подумала вона. — Треба полетіти й подивитися».

Наблизившись, леді Бджола побачила будинок.

У вікнах горіло тепле світло, а на підвіконні стояли горщики з квітами.

— Оце мені пощастило! — радісно вигукнула Бджола.

Вона підлетіла ближче й помітила, що кватирка трохи прочинена.

Не гаючи часу, Бджола залетіла всередину.

У будинку було тепло й затишно.

Вона опустилася на одну з квіток і вже хотіла негайно взятися до роботи, зібрати нектар та якнайшвидше повернутися до вулика.

Але за довгий шлях леді Бджола так змерзла й стомилася, що вирішила спочатку трохи відпочити.

Вона вмостилася всередині квітки, майже так само, як у теплі літні дні, коли інша квітка була її домівкою.

Незабаром Бджолу здолав сон.

Їй наснилося літо.

Уві сні леді Бджола безтурботно літала під теплим сонцем, співала пісень, ласувала стиглими соковитими фруктами й насолоджувалася життям.

А тим часом усі інші бджоли працювали.

Вони невтомно перелітали з квітки на квітку, збирали нектар і несли його до вулика.

І раптом леді Бджолі стало соромно.

Вона прокинулася й одразу згадала все, що сталося.

— Поки моя родина працювала, я думала лише про себе, — тихо промовила вона. — А тепер користуюся тим, що вони встигли приготувати до холодів…

Бджола більше не стала відпочивати.

Вона взялася до роботи й старанно зібрала нектар із квітів на підвіконні.

Коли все було готово, леді Бджола вилетіла з теплого будинку й щосили замахала крильцями, поспішаючи назад до вулика.

Тепер її гнала вперед не лише надія повернути свою домівку.

У ній прокинулася совість.

Бджола нарешті зрозуміла, що всі її рідні працювали не тому, що їм подобалися суворі правила.

Вони робили це заради спільного добробуту.

Поки вона співала, розважалася й насолоджувалася свободою, інші дбали про те, щоб уся бджолина родина мала їжу й теплу оселю восени та взимку.

Долетівши до вулика, леді Бджола постукала у двері.

— Відчиніть! Я принесла нектар! — радісно гукнула вона.

Двері відчинив бджолиний паж.

Побачивши її, він усміхнувся.

— Наша люба Бджілко! Ми впустили б тебе, навіть якби ти не знайшла жодної краплини нектару!

Леді Бджола здивовано подивилася на нього.

— Справді?

— Звичайно. Адже в родині вміють пробачати. До того ж ти ще зовсім молода й просто не розуміла, до чого може призвести небажання дотримуватися спільних правил. Тепер ти знаєш, як важливо чинити чесно й по совісті. Усе, що ми робимо у вулику, ми робимо не лише для себе, а й одне для одного.

Паж лагідно обійняв леді Бджолу.

Вона повернулася до свого теплого дому й відтоді вже ніколи не нарікала на бджолині правила.

Тепер леді Бджола добре розуміла, навіщо вони потрібні.

Коли кожен сумлінно виконує свою справу, робота йде злагоджено, а в родині панують спокій і добробут.

Улітку бджоли працюють і збирають нектар, щоб восени та взимку мати запаси, тепло й затишок.

А леді Бджола відтоді знала ще одну важливу річ: справжня свобода — це не життя без обов’язків, а вміння відповідати за власні рішення й пам’ятати про тих, хто поруч.