Казка «В гостях у польової мишки»

Наближалася осінь.

Листя на деревах уже засяяло золотом, а вранці трава мерехтіла прохолодною росою.

Усі мешканці лісу були заклопотані. Вони готувалися до зими: утеплювали свої домівки, робили запаси. Птахи збиралися у гомінкі зграї, щоб вирушити в далеку подорож до теплих країв.

Кікі із цікавістю спостерігала за цією метушнею.

— Здається, у всіх зараз стільки справ! — сказала вона. — Напевно, комусь обов'язково стане в пригоді моя допомога.

Дівчинка взяла невеликий кошик і вирушила до лісу.

Спочатку вона допомогла білочці назбирати горішків і жолудів.

Потім принесла велику оберемок сухого листя до хатинки їжачка, що жив у старому пеньку, аби взимку йому було тепло й затишно.

А старому борсукові накопала смачних корінців, які він так полюбляв.

Кікі витерла долоньки й задоволено усміхнулася.

— Здається, тепер можна повертатися додому.

Та раптом неподалік вона помітила маленьку польову мишку.

Та швидко-швидко бігала між високою травою та своєю ніркою, переносячи крихітні мішечки із зерном.

Вони були такими важкими, що мишка ледве справлялася.

— Дозволь я тобі допоможу! — запропонувала Кікі.

Мишка зупинилася й радісно пискнула:

— Дякую! Мені саме зараз дуже потрібна допомога. Зерно я вже запасла, але ніяк не можу дістати ягід із високих кущиків. Чи не могла б ти назбирати для мене трохи?

— Звичайно! — усміхнулася дівчинка.

Вона одразу вирушила на пошуки.

Невдовзі її кошик наповнився стиглою ожиною, яскравою брусницею та кислуватою журавлиною.

А потім Кікі згадала, що вдома залишилося кілька вівсяних печив. Вона вирішила взяти їх із собою як подарунок новій знайомій.

Повернувшись до мишачої нірки, дівчинка обережно постукала у маленькі дерев'яні дверцята.

— Тук-тук-тук.

Двері відразу відчинилися.

На порозі стояла та сама польова мишка.

— Як добре, що ти прийшла! Заходь швидше! — радо сказала вона.

Кікі ще ніколи не була в гостях у справжньої мишки.

Тож із величезною цікавістю увійшла до маленького підземного будиночка.

І завмерла від захоплення.

Усередині було так тепло й затишно, що зовсім не хотілося йти.

Під самою стелею висіли пучечки запашних трав і милі гірлянди із сушених грибочків.

На охайних дерев'яних поличках стояв великий кошик із яблуками та безліч баночок із варенням і компотами.

У кутку лежало м'якеньке ліжечко із сухого моху та пухкої трави, укрите теплими листочками. А по куточках нірки були акуратно складені великі гарбузи.

— Який у тебе гарний будиночок! — із захопленням сказала Кікі.

— Дякую, — усміхнулася мишка. — Восени ми завжди намагаємося зробити його теплим і затишним, щоб узимку жилося добре.

Гостя простягнула кошик.

— Ось ягідки. І ще я принесла тобі трохи печива.

Мишка вдячно усміхнулася.

— Який чудовий подарунок!

Вона обережно віднесла ягоди до маленької комори.

— Трохи згодом я підвішу їх сушитися на ниточці. Узимку це буде справжній смаколик!

Потім господиня весело плеснула в долоньки.

— А тепер ходімо пити чай! Гостей не можна відпускати без частування.

Незабаром на маленькому дерев'яному столику з'явилися дві крихітні горнятка з гарячим липовим чаєм.

На тарілочках лежали вівсяне печиво, яке принесла Кікі, сушені яблучка та ціла жменька горіхів.

За чаєм вони довго розмовляли.

Мишка розповідала, як знаходить дорогу навіть найтемнішої ночі, як відчуває наближення зими та чому восени не можна лінуватися.

А Кікі ділилася історіями про бабусин сад, про добру гусінь, яка перетворилася на прекрасного метелика, та про інші свої пригоди.

Вони сміялися, жартували й навіть не помітили, як настав вечір.

За маленьким віконцем уже почали мерехтіти перші зірочки.

— Дякую тобі за допомогу, Кікі, — сказала мишка, проводжаючи свою нову подругу. — Тепер узимку мені буде значно спокійніше.

— І тобі дякую за такий теплий прийом! — відповіла дівчинка.

Вона помахала новій подрузі рукою й побігла лісовою стежкою додому.

Їй так кортіло якнайшвидше розповісти бабусі про маленький затишний будиночок під землею, про духмяний липовий чай і про те, що навіть найменші мешканці лісу вміють бути напрочуд гостинними.

Коли Кікі вже майже вийшла з лісу, вона озирнулася.

Десь серед золотого листя лагідно світилося маленьке віконечко мишачої оселі.

Дівчинка усміхнулася.

Тепер вона знала: справжній затишок народжується не у великих будинках і не в багатих запасах, а в доброті, турботі та щирому бажанні поділитися з другом найкращим, що маєш.