Казка про те, як Іллюша перестав боятися уколів

Жив собі хлопчик на ім’я Іллюша. Він був уже зовсім дорослий — йому виповнилося цілих п’ять років! Іллюша був розумним, слухняним і дуже допитливим хлопчиком та майже нічого не боявся.

Хіба що трохи побоювався сусідського собаки — добермана Графа. Коли Граф поважно крокував на прогулянці поруч зі своєю господинею, то здавався майже такого самого зросту, як Іллюша.

Зовсім інша річ — маленький кумедний тер’єрчик Нордік, який весело підстрибував попереду бабусі Лізи з третього під’їзду, коли вона виводила його на прогулянку.

З Нордіком Іллюша дуже любив гратися. Найбільше — у наздоганялки. Вони наввипередки носилися осіннім парком, разом перекидалися в золотому листі та гралися м’ячиком.

Іллюша кидав м’яч, а Нордік знаходив його й приносив назад. Тим часом мама з бабусею Лізою сиділи на лавці й із усмішкою спостерігали за веселою грою друзів.

Та одного разу Іллюша застудився й захворів. Він лежав удома, гарячий від температури й зовсім невеселий. Хлопчик сумно дивився у вікно та страшенно нудьгував за своїм другом Нордіком.

Мама майже не відходила від його ліжечка, напувала Іллюшу чаєм із медом та малиновим варенням. Але лікарка сказала, що хлопчикові потрібно робити уколи, інакше одужання може затягнутися.

А уколи були саме тим, чого Іллюша боявся найбільше.

Варто було йому побачити голку, як хлопчика було не впізнати. Зазвичай слухняний і поступливий, він починав кричати, вириватися й навідріз відмовлявся від уколу. Ніхто не міг його вмовити. Не допомагали ані обіцянки, ані подарунки.

Так сталося й цього разу.

Після невдалої спроби зробити укол мама вийшла з кімнати, а заплаканий Іллюша невдовзі заснув.

За всім, що відбувалося, уважно спостерігали голочки з маминої гольниці. Вона лежала в скриньці для рукоділля на кріслі біля Іллюшиного ліжечка, де мама зазвичай сиділа поруч із хворим сином.

Голочки про щось тихенько пошепотілися. Нарешті, дійшовши згоди, вони вибралися зі скриньки й вишикувалися навколо голови сплячого хлопчика.

Найбільша Голка плеснула в долоні й заспівала:

Феє Голочко, прилітай, Іллюшу швидше зменшуй ти! На дивний бал його візьмім, У танці разом закружім! Співатимемо, веселитись, Бо нас не треба так боятись!

Раптом у повітрі щось заіскрилося. З’явилася легенька прозора хмаринка й повільно опустилася на сплячого хлопчика.

Іллюша почав стрімко зменшуватися. За кілька митей він став лише трохи вищим за Велику Голку з маминої скриньки.

Розплющивши очі, хлопчик спочатку не зрозумів, де опинився.

Навколо простягалася величезна святково прикрашена зала. Лунала тиха музика, а довкола прогулювалися Голки, чемно вклоняючись одна одній.

Іллюша розгубився. Він уже хотів злякатися й заплакати, коли раптом почув позаду тоненький голосок, який покликав його на ім’я.

Хлопчик озирнувся й побачив поруч гарну ялинову Гілочку. Вона простягнула до нього свої зелені голочки й привітно усміхнулася.

— Вітаю, Іллюшо! Тебе теж запросили на бал? — запитала вона.

— Привіт, Гілочко! Не знаю. Я спав, а потім раптом опинився тут. А що це за свято? І чому тут так багато голок?

— Невже ти не знаєш?! Сьогодні святкують день народження Найпершої Голки — прародительки всіх голок на світі! Саме тому сюди з’їхалося стільки гостей. Поглянь, кого тут тільки немає!

У цю мить музика залунала гучніше й урочистіше, а великі двері зали широко розчинилися.

До зали ввійшла Найперша Голка.

Це була старовинна кістяна голка. Вона не сяяла так яскраво, як сучасні сталеві голки, проте була Найпершою, а це багато важило!

Такі голки з’явилися ще в далекі часи, коли люди мешкали в печерах і носили одяг зі шкур тварин. Щоб з’єднувати шматки шкіри між собою, люди використовували тонкі ремінці та жили, а отвори для них проколювали загостреними кістками.

Усе це ялинова Гілочка встигла розповісти Іллюші, поки Найперша Голка під гучні оплески прямувала до свого почесного крісла на підвищенні посеред зали.

Щойно вона сіла, розпорядник урочисто оголосив про початок свята.

До зали почали входити запрошені гості.

Яких тільки голок тут не було!

Спершу з’явилися рослинні голочки: ялинові, соснові, ялицеві, голочки туї, саксаулу, акації та кактусів. Навіть троянди надіслали свої колючки, щоб привітати Кістяну Голку.

Слідом завітали голки дикобраза, їжака та єхидни.

Потім настала черга мешканців моря. Риба-голка прибула в розкішному акваріумі. Її супроводжували морські зірки, морські лілії та голотурії. А морські їжаки вирішили йти окремо, поважно несучи подарунки для іменинниці.

Коли всі представники рослинного й тваринного світу зайняли свої місця, до зали ввійшли швейні голки.

На чолі урочистої ходи крокувала Велика Циганська Голка. Так її називали тому, що колись такими міцними голками шили кінську збрую.

За нею рівними рядами йшли інші швейні голки.

Кожна з них мала свій номер, щоб майстрині знали, яку голку краще обрати для певної тканини.

Завершували ходу тоненькі золотаві голочки для вишивання. Вони були веселими й усміхненими, адже мали чи не найрадіснішу роботу — допомагали людям створювати красу.

Іллюша дивився на дивовижну ходу широко розплющеними очима. Він навіть не здогадувався, що у світі існує стільки різних голок!

Двері зали вже почали зачинятися. Музика залунала гучніше, запрошуючи всіх до танців і веселощів.

Та раптом пролунав голос Найпершої Голки:

— Зачекайте! Не починайте свято!

Вона махнула рукою в бік оркестру.

Музика вмить стихла.

Гості занепокоєно зашепотілися, не розуміючи, що сталося. Розпорядник завмер, очікуючи наказу.

— Я чогось не розумію, — промовила Найперша Голка. — Чому на нашому святі немає медичних Голок? Невже вони вирішили не приходити?

Вона невдоволено насупилася.

Розпорядник бала швиденько підбіг до неї й щось прошепотів на вухо.

Найперша Голка здивовано підняла брови.

— Хто тут хлопчик Іллюша? — запитала вона. — Нехай підійде до мене!

Ялинова Гілочка легенько підштовхнула хлопчика вперед.

— Іди, не бійся, — прошепотіла вона. — Тебе кличуть.

Іллюша нерішуче вийшов з-за колони, де намагався сховатися.

— Добрий вечір, пані Голко! — чемно привітався він. — Ви мене кликали?

— Так, Іллюшо. Скажи мені, будь ласка, це правда, що ти боїшся уколів?

— Боюся, — чесно зізнався хлопчик.

— От бачиш! Через твій страх мої найвідданіші правнучки не змогли прийти до мене на бал. Медичні Голки допомагають лікувати людей і тварин. За їхньою допомогою вводять ліки, необхідні хворому організму. Іноді це допомагає людині швидше одужати, а подекуди навіть урятувати життя.

Іллюша мовчки слухав.

— Їм прикро, коли люди бояться їх і не хочуть розуміти, що уколи роблять не для того, щоб когось налякати чи образити. Вони потрібні, щоб допомогти хворому організму одужати. Скажи, Іллюшо, а що ти найбільше любиш робити?

— Я дуже люблю гратися з Нордіком у парку, — зізнався хлопчик. — Я так за ним скучив!

На очі йому мало не навернулися сльози.

— Тоді чому ти не дозволяєш допомогти собі? Якщо лікар призначив тобі лікування, після нього ти зможеш швидше одужати, знову гуляти з Нордіком і повернутися до дитячого садочка.

Найперша Голка уважно дивилася на хлопчика, чекаючи на відповідь.

Іллюша замислився.

І справді: він уже вважав себе великим і хоробрим хлопчиком, але водночас так сильно боявся маленької голочки.

Тоді Іллюша пообіцяв Найпершій Голці, що відтепер намагатиметься не боятися уколів.

Усі гості радісно зааплодували.

Тієї ж миті двері розчинилися, і до зали ввійшли Медичні Голки.

Вони оточили Іллюшу й разом із ним весело закружляли в танці.

Бал тривав ще довго. Іллюша танцював, веселився й познайомився майже з усіма Голочками.

Зрештою хлопчик так утомився, що сів перепочити в м’яке крісло, тримаючи в руці ялинову Гілочку, і непомітно заснув.

Наступного ранку, коли мама зайшла до його кімнати, Іллюша сам сказав, що готовий до призначеного лікарем уколу.

Мама не могла повірити власним вухам і покликала медсестру.

Коли та підійшла до ліжечка, Іллюші раптом здалося, що маленька Голочка підморгнула йому та тихенько прошепотіла:

— Привіт! Рада знову тебе бачити. Правда ж, учора ми чудово повеселилися?

Укол тривав лише мить.

Іллюша зрозумів, що боявся набагато сильніше, ніж було потрібно.

Незабаром хлопчик одужав і знову весело грався зі своїм другом Нордіком у парку.

Відтоді він уже не лякався уколів так, як раніше. Якщо лікар призначав лікування, Іллюша згадував дивовижний бал і знав: коротка неприємна мить може допомогти швидше одужати.

А мама так ніколи й не дізналася, що сталося з її сином тієї чарівної ночі.

Та це й неважливо.

Адже в дітей теж можуть бути свої маленькі таємниці.