Казка про невгамовного Кошенятка

Якось раз мале Кошеня, Ще маленьке кошеня, Маму слухати не стало І увечері сказало:

— Не хочу я зовсім спати, Хочу гратися й стрибати! Так люблю свої іграшки: М’яч, машинки і ляльки, Брязкальця, кубки, звірятка — Не залишу їх до ранку! Нащо сон потрібен нині, Краще гратимусь в кімнаті. Я виставу розіграю, Потім м’ячик покидаю, Потяг рейками пущу, Новий пазл весь складу, Черепашку виліплю — Стільки ігор я люблю! Мамо, може, ти зі мною Теж пограєшся до ночі?

Мама-Кішка відповіла:

— Ні, синку, вже ніч настала, Час, щоб тіло спочивало. Вночі треба відпочити, А не бігати й шуміти. Є в житті простий порядок, Знає кожне кошенятко: Вдень гуляй, працюй, стрибай, Їж, навчайся і пограй. А коли приходить ніч — Згорнись клубочком на бік. Щоб набратися нам сили, Сон потрібен неодмінно.

Та маленьке Кошенятко Ніяк не могло зрозуміти, навіщо спати, якщо навколо стільки цікавих ігор.

«Сил у мене ще багато, Мама просто, мабуть, знає Не усе про кошенят: *Я й без сну не буду спати! Буду бадьорим до ранку, І не втомлюся ні краплі!»

І почав благати маму:

— Мамо, люба, ну, будь ласка, Дай погратися ще трішки. Я пограю — і до ліжка, Відпочину потім швидко.

Кошеня було певне, що мама знову заперечуватиме.

Але почуло:

— Добре, любий, грай іще, Тільки пам’ятай про все, Що я щойно говорила.

Щастю Кошенятка не було меж.

— Мамочко, тобі спасибі! Щойно трішечки втомлюся, Одразу в ліжечко вкладуся.

Мама усміхнулася й вийшла з кімнати.

А Кошеня одразу розклало біля подушки всі свої іграшки.

Спочатку воно вирішило збудувати ціле місто.

Ось будинок, ось дорога, Ось машинок дуже много. Тут зупинку споруджу, Автобуси запущу. Через рейки — переїзд, Далі — міст і довгий в’їзд. Трамвай містом поспішає: — Гей, машино, не зівай!

Поруч із лісом Кошеня збудувало зоопарк.

Там у кожному вольєрі Оселилися всі звірі: Лис, кабан, ведмідь і вовк — Всіх розставив наш малюк.

Минув час.

Потім ще один.

Та Кошеня навіть не дивилося на годинник. Справ було надто багато!

Раптом захотілося малювати.

Треба було дістати фарби, а для них — набрати води.

Кошеня побігло до ванної кімнати. Там мама саме закінчила чистити зуби й прибирала рушник.

Вона поглянула на сина й сказала:

— Ми з татом вже лягаєм, І тебе відпочить закликаєм. Час давно завершить гру, Бо заснеш ти лиш вранці. Якщо дуже пізно ляжеш, Завтра сам собі завадиш. Повір, синку, час спочити, Щоби ранок не змарнити.

А Кошеня лише махнуло лапкою:

— Мамо, я іще трішечки! Лиш малюнок домалюю, І до ліжечка рушу.

Мама зітхнула.

— Вирішувати тобі, Та запам’ятай собі: Навіть помах крил маленький Може бурю розбудити. Кожен вчинок має наслідок, Це повинні знати діти. Якщо гратися вночі, Вранці очі не відкриєш. За свої рішення, синку, Відповідь несеш ти сам. Тож подумай і вирішуй, Як тобі чинити далі. А тепер тобі бажаю Я спокійної вже ночі.

Мама з татом пішли спати.

А Кошеня продовжило гратися.

Спочатку воно малювало фарбами.

Потім склало новий пазл.

На годиннику пробила північ, а Кошенятко й досі не хотіло спати.

Воно подивилося мультфільми, випило молока з печивом, склало мозаїку та ще трохи погралося.

Та зрештою втома перемогла.

Кошеня вже не мало сил навіть дійти до свого ліжечка.

Так і заснуло просто на підлозі серед розкиданих іграшок.

Як неважко здогадатися, вранці прокидатися воно зовсім не хотіло.

Поки всі снідали, Кошеня солодко сопіло.

Прокинулося воно лише тоді, коли настав час обіду.

Позіхаючи й не розуміючи, котра година, малюк пішов до мами, сів за стіл і запитав:

— Мамо, що у нас на сніданок? Млинці? Каша? Чи омлет?

Мама-Кішка усміхнулася.

— Ти свій сніданок проспав. Вже обідній час настав. Зараз будемо обідати: Суп і котлетки смакувати.

Кошеня не повірило.

— Як це так? Усі ж щойно встали!

— Ні, синку. Подивися на годинник. Уже давно минув полудень. Усе ранкове ти проспав. Я ж учора попереджала, що потрібно вчасно лягати.

Кошенятко засмутилося.

— А мій мультик улюблений?

— Він давно уже скінчився.

— А кошенята у дворі? Я побіжу з ними гратися!

— Вони вже награлися й розійшлися по домівках. Незабаром у всіх буде тиха година.

— То я навіть не зможу зараз побігати надворі?

— Ні, синку. Ти заважатимеш іншим відпочивати. Можеш розбудити маленьких кошенят. Краще сідай обідати.

Та Кошеняті зовсім не хотілося їсти суп одразу після пробудження.

Воно мовчки сиділо над мисочкою й думало.

Згадувало вчорашній вечір.

Тоді йому здавалося, що нічні ігри — це справжнє щастя.

А тепер виявилося, що через них увесь день пішов шкереберть.

Кошеня сумно подивилося на маму.

— Як же ти була права, мамо! Через ігри аж до ночі День сьогодні геть не вдався. Я гадав, що, як завжди, Встану рано, поснідаю, А тоді мерщій надвір До друзів грати побіжу. Та тепер немає з ким, І мені так сумно стало. У друзів є свій розпорядок, А я власний весь зламав. Що ж тепер мені робити?

Мама лагідно відповіла:

— Слухай маму й тата, синку. Наші правила й заборони Не для того, щоб навмисне Засмутити чи образити. Просто дорослі вже знають, Коли краще спать і грати. Ми бажаємо добра І порадою помагаєм. Бо й самі колись маленькі Теж помилки ці робили.

Кошеня уважно вислухало маму й нарешті все зрозуміло.

— Мамо, я тепер збагнув: Ти добра мені бажаєш, І тому мене навчаєш, Бо сама вже більше знаєш. Буду слухатися вас, Все робитиму на час: Вчасно ввечері лягати, Щоб удень з усіма грати.

Так невгамовне Кошенятко зрозуміло й назавжди запам’ятало одну важливу річ:

Мама й тато для маляти — Найнадійніші друзі й порадники!