Казка про необхідність любові

Частина I ЧУДЕСНЕ НАРОДЖЕННЯ

Жила-була Маленька Жінка у простій хатині на березі Лазурового моря. Колись давно вона оселилася тут разом зі своїм чоловіком-рибалкою. Він щоранку виходив у море на човні ловити рибу, а вона чекала його на березі.

Та одного дня здійнявся Великий шторм. Чоловік не повернувся — його поглинула морська безодня.

Залишилася Маленька Жінка зовсім сама.

Вона навчилася жити на самоті. Лазурове море годувало її, а гірська річка, що брала початок високо в горах, дарувала чисту воду.

Лише один Зелений Зубатий Крокодил не давав їй спокою. Він постійно загрожував їй, і тільки вогню боявся понад усе. Тому Маленька Жінка завжди підтримувала вогонь у своєму вогнищі. Для цього вона ходила до лісу й заготовляла хмиз.

Щороку до маленької затоки Лазурового моря припливала Королівська Черепаха.

На теплому піску вона дбайливо відкладала свої перламутрові яйця, закопувала їх у гарячий пісок і терпляче чекала, коли з них вилупляться малята.

Лише зрідка вона залишала кладку без нагляду, ненадовго відпливаючи в море. Неподалік берега вона полювала на дрібну рибку, ласувала соковитими зеленими водоростями й незабаром поверталася назад.

Та навіть цього короткого часу вистачало підступному Зеленому Зубатому Крокодилові.

Не минуло й пів години після того, як Королівська Черепаха відпливла, як він підкрався до кладки, щоб здійснити свій лихий задум.

Саме тоді, коли розбій був у самому розпалі, на захист яєць стала Маленька Жінка. Вона саме неподалік збирала на березі моря хмиз.

Не вагаючись ні миті, вона вихопила з багаття палаючий смолоскип і кинулася рятувати кладку.

Коли Королівська Черепаха повернулася, вона відразу зрозуміла, що сталося.

Із усієї кладки залишилося лише три яйця.

Неподалік сиділа знесилена Маленька Жінка, безпорадно опустивши руки.

Королівська Черепаха й Маленька Жінка плакали разом, поки лиходій — Зелений Зубатий Крокодил — із шумом тікав у води Темної річки.

— Дякую тобі, добра й мужня Маленька Жінко! — мовила Королівська Черепаха. — Ти врятувала останню Королівську кладку, і я віддячу тобі. Візьми одне ніжно-рожеве перламутрове яйце, віднеси його до своєї хатини й поклади в посудину з червоної міді, призначену для пахощів. І пам'ятай: ні на хвилину не залишай яйце без нагляду.

Наступного ранку хатину Маленької Жінки наповнив дзвінкий крик новонародженого немовляти.

На світ з'явилася чарівна дівчинка.

Вона дивилася на світ широко розплющеними блакитними очима й усміхалася рожевими вустами. Її шкіра була золотавою й ніжною, мов шовк.

Маленькій Жінці навіть здавалося, що дитина випромінює лагідне світло.

Вона дивилася на дівчинку, як на найдорожчий скарб.

Чиста, запашна малеча стала її найбільшим щастям і радістю на все життя.

Лише під правим вушком, на шиї, Маленька Жінка помітила маленьку темну плямку. Вона нагадувала обриси черепашки.

Загорнувши донечку в легеньке простирадло, Маленька Жінка вирушила до берега моря, туди, де була кладка Королівської Черепахи.

Там уже нікого не було.

На місці кладки в піску лежали дві порожні шкаралупки.

Обережно притримуючи свою дорогоцінну дитину, Маленька Жінка нахилилася й підняла одну, а потім другу.

На дні кожної яєчної шкаралупи блиснула велика перлина.

Маленька Жінка засміялася.

Її серце переповнили щастя й безмежна вдячність долі.

Свою донечку вона назвала Кароліною.

КАРОЛІНА

Кароліна росла здоровою, жвавою та непосидючою дівчинкою. Купання стало її найбільшою пристрастю ще з першого року життя. Уже в п'ять років вона сміливо плавала й пірнала в морі.

Вона вміла майже все: ловити рибу, підтримувати вогонь у домашньому вогнищі, збирати солодкі плоди та їстівне коріння, носити хмиз, пекти духмяні коржі. Але найбільше за все любила море.

Маленькій Жінці було нелегко встежити за своєю непосидою. Здавалося, що її руде волосся, яке обрамляло обличчя вогняним сяйвом, одночасно миготіло в різних куточках узбережжя.

Під сонячними променями ніжна шкіра Кароліни набувала золотаво-шоколадного відтінку. Її очі були ясними й блакитними, але варто було дівчинці розсердитися, як вони темнішали, ставали сірими та бездонними.

Одного разу, плаваючи в морі, Кароліна зустріла трьох черепах. Одна була дорослою, а дві інші — молодшими. Вони з цікавістю спостерігали за дівчинкою.

Увечері, сидячи біля вогнища, Кароліна розповіла Матері про цю зустріч. І тоді вона помітила в очах Маленької Жінки глибокий смуток.

Минуло вже дванадцять років відтоді, як Маленька Жінка востаннє бачила Королівську Черепаху. За весь цей час вона жодного разу не зустрічала й Зеленого Зубатого Крокодила.

Дванадцять років безтурботного щастя промайнули, мов одна щаслива мить.

Рано-вранці наступного дня Маленька Жінка вийшла на берег Лазурового моря. Неподалік від берега вона побачила все сімейство черепах.

— Вітаю тебе й твоїх дітей, Королівська Черепахо, — мовила жінка, звертаючись до сімейства, що підпливло ближче. — Якщо ти знову з'явилася в цих водах після стількох років, значить, хочеш сказати мені щось дуже важливе.

— Так, настав час відкрити тобі найголовніше, — відповіла Королівська Черепаха. — Візьми цей шкіряний мішечок. У ньому дванадцять перлин. Це посаг для Кароліни.

Перші дві перлини можна використати лише як заклик про допомогу. Якщо колись станеться велика біда, кинь їх у море.

І ще одне. Кароліна залишатиметься такою ж прекрасною дівчиною за однієї умови: вона ніколи не повинна їсти черепахового супу й носити прикраси для волосся, зроблені з черепашачого панцира.

Прощавай!

Після цієї зустрічі минуло ще три роки.

Кароліні виповнилося п'ятнадцять.

Вона стала справжньою красунею. Блакитні очі, руде волосся, струнка й граційна постать, золотава засмагла шкіра — усе в ній викликало захоплення.

Та щоразу, дивлячись на доньку, очі Маленької Жінки сповнювалися тихим смутком.

Її маленька дівчинка ставала дорослою — наставала пора нареченої.

Де і коли знайдеться гідний юнак для такої незвичайної красуні?

Рибалки — і молоді, і літні — часто заходили до затоки. Побачивши Кароліну, вони мимоволі задивлялися на неї.

Та лише одиниці наважувалися підійти й заговорити.

Поглянувши на дівчину, вони втрачали дар мови й розуміли, що не рівня їй.

МУДРИЙ ПРАВИТЕЛЬ

Острівною державою, на узбережжі якої жили Маленька Жінка та Кароліна, правив Мудрий Правитель.

Його держава процвітала. Піддані справно сплачували податки, державна скарбниця була повною, а вороги давно скорилися його мудрості й силі.

Та одна турбота не давала Правителеві спокою — доля його єдиного сина, Принца, спадкоємця престолу.

Наближався час передати йому владу. Але за законами цієї держави Принц мав спершу одружитися, і лише після цього міг посісти престол.

Багато років наймудріші наставники навчали юнака мистецтва правління, виховуючи з нього гідного володаря.

І ось нарешті по всіх куточках держави розіслали гінців.

До палацу запросили на оглядини молодих незаміжніх дівчат.

За наполяганням Мудрого Правителя для всіх були встановлені однакові вимоги: краса, добре серце та світлий розум.

Через місяць до палацу прибули красуні зі шляхетних і знатних родів — не лише з цього острова, а й із сусідніх острівних держав.

Під час урочистих прийомів глашатаї привселюдно зачитували загадки, складені наймудрішими вчителями Принца:

— Що притаманне всьому живому?

— Що є найкориснішим у світі?

— Що є найсильнішим?

Мудрий Правитель разом із радниками-мудрецями та Принцом влаштовували величні прийоми й бали, де уважно придивлялися до кожної претендентки.

Святкові обіди змінювалися танцями, танці — яскравими феєрверками, після них були прогулянки, полювання та нові урочистості.

Дні минали один за одним.

Кожен бал був розкішніший за попередній.

Та визначити гідну обраницю для Принца так і не вдавалося.

Згодом нескінченні розваги й святкування почали його стомлювати.

Безперечно, усі дівчата були надзвичайно вродливими. Вони по кілька разів за вечір змінювали дорогі сукні та коштовні прикраси, чудово танцювали й бездоганно трималися в товаристві.

Проте жодна з них не наважилася дати правильні відповіді на загадки мудреців.

Заможні й знатні родини, у яких підростали доньки на виданні, були стривожені.

А самі дівчата губилися в здогадах, не знаючи, що саме хоче почути майбутній Правитель, і дедалі більше непокоїлися.

СІМНАДЦЯТА ВЕСНА КАРОЛІНИ

На березі Лазурового моря, у маленькій хатині, життя плинуло своїм звичаєм. Настала сімнадцята весна Кароліни, і вона обіцяла великі зміни.

Того року Принц залишив палац у супроводі почту та семи вчителів-мудреців. На своїй яхті під білим вітрилом він вирушив у подорож. Дорогою Принц знайомився з життям своїх підданих, їхніми звичаями та щоденними турботами.

Він був вправним капітаном і лоцманом. Уміло проводив яхту між кораловими рифами, заходив до затишних бухт своєї острівної держави, яку з усіх боків омивали води Лазурового моря.

Раннього ранку місяця сиван яхта Принца увійшла до торговельної бухти. Тут жваво торгували купці з різних країн і народів. Уся команда зійшла на берег і вирушила оглядати торгові ряди.

На прилавках лежали шовки, пахощі, прянощі, солодощі та коштовності.

Раптом увагу Принца привернули Маленька Жінка та рудоволоса дівчина. Вони стояли біля торговця, більше схожого на пірата, й намагалися викупити в нього трьох живих черепах, щойно виловлених у морі.

Обидві були вдягнені скромно, але дівчина вирізнялася дивовижною красою та граційністю.

Її дзвінкий голос лунав над торговими рядами. Вона благала торговця продати їй усіх трьох черепах. Маленька Жінка мовчала, а в її очах застиг жах.

Торговець назвав надзвичайно високу ціну й не збирався поступатися. Він лише сміявся, кажучи, що в них однаково не вистачить грошей.

Блакитні очі дівчини стали глибокими й темними.

— Матусю, доброчесність дорожча за гроші. Адже ти сама мене цього навчала!

Вона поспіхом розв'язала тонкі ремінці на поясі й дістала зі складок одягу шкіряний мішечок.

Рудоволоса красуня зблідла, і лише її темно-сині очі мерехтіли вогняними іскрами.

Вона простягнула мішечок торговцеві й сказала:

— Візьми. Тут достатньо. Не вбивай черепах. Відпусти їх і дай їм повернутися до моря!

Торговець вихопив мішечок, розкрив його й здивовано вигукнув:

— Та тут цілий статок! Черепаховий суп — наша давня традиція. Мій батько торгував черепашачим м'ясом, і від покупців не було відбою. Я лише продовжую його справу. Навіщо тобі визволяти цих черепах? І де гарантія, що їх знову не спіймають рибалки?

— Ти тільки відпусти їх. Я сподіваюся, що більше ніхто й ніколи їх не впіймає, — відповіла рудоволоса дівчина.

Вона взяла Маленьку Жінку за руку, і вони рушили геть.

Принц кинувся слідом.

— Зачекайте! Повтори, що ти щойно сказала! — звернувся він до Кароліни.

Ти, читачу, напевно вже впізнав наших героїнь.

Дівчина зупинилася зовсім поруч із Принцом, подивилася на нього своїми синіми очима й тихо промовила:

— Ваша Високосте, найкорисніша у світі — доброчесність. Найсильніша — необхідність. А надія притаманна всім. Не запитуйте мене, чому. Я просто це знаю.

У ту мить Принц зрозумів, що зустрів свою кохану. Його серце сповнилося радістю.

Принц повернувся до палацу разом із Кароліною та її матір'ю.

Незабаром у палаці почали готуватися до весілля. Запросили безліч знатних гостей, і кожен намагався перевершити інших розкішними подарунками.

Наречений і наречена були прекрасною парою.

Головний убір Кароліни прикрашали дві чудові перлини.

Весілля було пишним і радісним.

ЕПІЛОГ

Після весілля Принц зійшов на престол.

Дорогі гребені з черепашачого панцира, подаровані молодятам на весілля, Маленька Жінка сховала до золотого скриньки й замкнула за сімома печатками.

Мудрий Правитель зрікся влади, передавши державу синові, й відтоді спокійно та терпляче чекав на онуків.