Казка про медузу Милу та морських друзів

У синьому теплому морі жила-була маленька медузка на ім'я Мила. Вона була м'якенька-прем'якенька, прозора, мов скельце, і неквапливо пливла у воді, немов парасолька, що то розкривається, то знову складається. Мила вміла світитися ніжним зеленкуватим сяйвом і мала довгі щупальця, які інколи так кумедно заплутувалися між собою, хоч ніжок у медуз, звісно ж, немає. Вона була дуже доброю, чуйною, хоч трішечки неуважною й незграбною.

Одного дня Мила зустріла своїх друзів — рибку Риту та морського коника Колю. Разом вони вирішили погратися в піжмурки серед барвистих коралів. Рибка Рита затулила оченята плавцями й голосно почала рахувати:

— Раз, два, три... Хто не сховався — я не винна!

Друзі миттю кинулися ховатися. Мила швиденько запливла за великий корал. Та не встигла вона заспокоїтися, як від хвилювання почала світитися. Біля темного корала медузка світилася, мов маленький підводний ліхтарик.

Рита одразу її помітила й весело вигукнула:

— Ага! Ось ти де, Мило! Знайшла!

Медузка сором'язливо випливла з-за корала й випустила кілька бульбашок:

— Буль-буль...

Рибка підпливла ближче й легенько торкнулася м'якого купола подружки.

— Ой, яка ж ти м'якенька! — здивувалася вона й весело засміялася.

Мила теж засміялася, засвітилася ще яскравіше й остаточно себе видала.

Тепер настала черга Мили шукати друзів. Вона заплющила оченята й повільно долічила до десяти.

— Я вже йду шукати! — оголосила медузка.

Невдовзі вона знайшла Риту, а ось морського коника Колю ніде не було видно. Минала хвилина за хвилиною, але Коля не озивався. Рибка Рита занепокоєно плавала між камінцями й зазирала за корали.

— Куди ж він подівся? — стривожилися друзі.

Мила не розгубилася.

— Треба допомогти! — вирішила вона.

Медузка глибоко вдихнула, хоча вийшло лише:

— Буль-буль-буль...

І засяяла так яскраво, як тільки могла. М'яке зеленкувате світло розлилося навколо. Темний куточок рифу, куди випадково заплив Коля, одразу освітився. Морський коник сидів, притулившись до вузенької щілини між скелями, боячись темряви й сильного підводного течії.

Мила обережно підпливла ближче, освітлюючи дорогу.

— Колю, ми тут! Не бійся!

Її голос був лагідний, хоч і трохи булькотливий.

Рита швидко попливла за сяйвом подруги.

Мила простягнула свої довгі щупальця-стрічки. Одним лагідно обвила хвостик Колі, другим обійняла Риту, а прозорим куполом накрила обох друзів.

Саме вчасно! Повз них із шумом промчала сильна течія, але друзі під куполом Мили були в безпеці, немов під справжньою парасолькою.

Коли течія стихла, медузка лагідно відпустила друзів.

Морський коник радісно махнув хвостиком.

— Дякую тобі, Мило! Ти мене врятувала!

Рибка Рита щиро усміхнулася.

— Оце так! Ти освітила весь риф і ще й захистила нас від течії. Ти справжня чарівниця моря!

Мила зніяковіла й тихенько випустила лише одну маленьку бульбашку:

— Буль...

Усі троє весело розсміялися й обережно обійняли м'яку медузку, щоб не заплутатися в її щупальцях.

Відтоді ніхто більше не боявся Мили. Навпаки — усі полюбили її ще сильніше. Адже саме її незвичайні здібності допомогли друзям у скрутну хвилину.

Після цього вони ще довго гралися разом серед коралів, радіючи своїй чудовій і добрій подрузі. А веселий сміх друзів і лагідне «буль-буль» маленької медузки ще довго лунав у теплих морських хвилях.