Казка про королівство, у якому цінували красу, а знайшли мудрість

В одній далекій країні жили незвичайні люди. Від усіх інших вони відрізнялися дивовижною красою. Саме врода була для них найвищою цінністю. Якщо комусь не пощастило народитися красивим або хоча б вродливим, його життя ставало сумним і безрадісним.

У цьому королівстві люди оцінювали лише те, що бачили зовні, майже не звертаючи уваги на душу людини. Не мало значення, чи був ти добрим, мудрим, сміливим або вихованим — без привабливої зовнішності всі ці чесноти нікого не цікавили.

Найважче доводилося розумним людям. Їх сприймали мало не як ворогів краси. Згодом усі мудрі мешканці залишили цю країну, і в ній залишилися лише красиві, але нерідко легковажні люди.

Правив тим королівством король Володимир. Він також був вродливим, хоча й поступався красою своїй доньці.

Принцеса Світлана була такою прекрасною, що принци навіть із найвіддаленіших держав приїжджали лише для того, щоб хоч одним оком побачити її.

Та самій принцесі це зовсім не подобалося.

Їй було прикро, що люди дивляться на неї, немов на дорогоцінну прикрасу, а не як на живу людину.

Попри те, що мешканці королівства не любили книжок, Світлана присвячувала весь вільний час читанню та навчанню.

Саме тому вона виросла не лише красивою, а й дуже мудрою.

Батько не поділяв її захоплення, але й заборонити їй навчатися не міг.

Настав день повноліття принцеси.

По всьому королівству оголосили, що чоловіком Світлани стане найвродливіший принц.

Проте сама принцеса зовсім не хотіла бачити поруч із собою лише красивого чоловіка.

Вона переодягнулася в просту бідну дівчину й вирушила гуляти містом.

Світлана вирішила самостійно знайти людину, гідну стати її чоловіком.

Під час прогулянки вона заблукала.

Довкола не було нікого, хто міг би підказати дорогу.

Блукаючи вузенькими вуличками, вона нарешті зустріла юнака, який люб'язно запропонував їй допомогу.

Ним виявився один із принців, що прибув просити її руки.

Його звали принц Едмунд.

Він погодився провести дівчину до замку, де, за її вигаданою історією, вона працювала служницею.

Світлані захотілося краще пізнати незнайомця, тож дорогою вона почала розмову.

— То я правильно зрозуміла? Ви приїхали свататися до принцеси?

— Так, хоча сам не знаю, чи правильно роблю, — відповів Едмунд. — У цьому королівстві люди цінують лише зовнішність. А мені хотілося б прожити життя поруч із людиною, з якою можна говорити про все на світі. Я навіть не знаю, як поводитися з принцесою.

— Думаю, найкраще — залишатися собою, — усміхнулася Світлана.

Едмунд уважно подивився на дівчину.

— Якби ти могла стати моєю дружиною…

— Я? А як же принцеса?

— Я зрозумів, що ти мені дуже подобаєшся. Усе інше вже не має значення.

Світлана сумно усміхнулася.

— Пробач… Це неможливо.

Після цих слів вона повернулася до палацу.

Минуло кілька днів.

Було оголошено, що чоловіком принцеси стане саме принц Едмунд.

Усе королівство зраділо цій новині, а за наказом короля Володимира почалися приготування до великого весілля.

Коли настав день урочистостей, на головній площі зібралися всі мешканці королівства.

Король урочисто промовив:

— Мої любі піддані! Сьогодні я представляю вам свого майбутнього зятя й передаю йому право одного дня правити нашим королівством.

Та раптом Едмунд зробив крок уперед.

— Ваша Величносте, — сказав він. — Я не можу одружитися з принцесою Світланою. Моє серце належить іншій дівчині. Мені дуже прикро, що все так склалося.

Усі завмерли від подиву.

— Ти справді впевнений? — тихо запитала принцеса й підняла свою вуаль.

Едмунд широко усміхнувся.

— Це… ти?

— Саме я, — відповіла Світлана. — Я теж хотіла знайти поруч із собою не просто красиву людину, а мудру й щиру.

Люди на площі не розуміли, що відбувається.

Тоді принцеса звернулася до свого народу.

— Невже вам подобається, коли вас вважають нерозумними? Невже вас не ображає, що на вас дивляться лише як на красивих ляльок, забуваючи про вашу душу, думки й серце?

На велике здивування короля та на радість принцеси народ підтримав її слова.

Відтоді в королівстві багато що змінилося.

Люди навчилися цінувати не лише вроду, а й внутрішню красу: доброту, мудрість, вихованість, чесність і благородство.

І саме тоді королівство стало по-справжньому прекрасним.