Казка про допитливого дракончика, хороброго лицаря та мудру принцесу

Давним-давно існували два світи: світ драконів і світ людей. Вони жили поруч, але ніколи не перетиналися.

Багато років тому правителі обох світів домовилися: кожен житиме на своїй землі й не втручатиметься в чужий світ. І довгий час усі дотримувалися цієї угоди.

У світі драконів правила могутня Королева Драконів. Вона мала велику чарівну силу, але користувалася нею лише тоді, коли це було справді потрібно.

У неї був маленький син — дракончик Дракоша. Як і всі діти, він був дуже допитливим і непосидючим.

Одного разу, гуляючи лісом, Дракоша випадково перетнув межу й потрапив до світу людей.

Йому там дуже сподобалося.

Він ховався за деревами, спостерігав за вулицями, дивився, як люди працюють, гуляють і сміються.

Відтоді він почав час від часу таємно навідуватися до людського світу.

Та коли мама дізналася про це, дуже розсердилася.

— Ти не повинен ходити до світу людей, — суворо сказала Королева.

— Але, мамо, там так цікаво! — вигукнув Дракоша.

— Ні. Наш світ і їхній світ мають залишатися окремими. Так було вирішено.

Дракоша засмутився, але за кілька днів знову порушив мамину заборону.

Тим часом у світі людей правив мудрий король Карл. У нього була донька — принцеса Еліза. Вона любила читати книги в саду біля замку й часто спостерігала за тим, що відбувається на міській площі.

При дворі служив молодий лицар Дідл. Він мріяв прославитися великими подвигами, але поки що жодної справжньої пригоди в його житті не траплялося.

Одного дня, обходячи місто, Дідл помітив у кущах дивну істоту.

Це був Дракоша.

Лицар упіймав маленького дракончика, посадив його в клітку й приніс на площу.

Люди юрмилися навколо, дивилися, сміялися, а деякі навіть кидали в клітку камінці.

Малі пустуни тикали дракончика палицями.

Дракоша злякався й тремтів.

Принцеса Еліза побачила це з вікна саду й одразу прибігла на площу.

— Зупиніться! — вигукнула вона. — Не можна кривдити того, хто не може захистити себе!

Вона відкрила клітку й випустила Дракошу.

Маленький дракончик миттю кинувся додому.

Повернувшись, він розповів мамі все, що сталося.

Королева насварила його за непослух, але її серце палало гнівом через жорстокість лицаря.

Вона наклала на Дідла чари.

У ту ж мить лицар перетворився на маленького кумедного карлика.

Тепер люди почали сміятися з нього так само, як він сміявся з Дракоші.

Згодом його теж посадили в клітку на площі.

І ось одного дня принцеса Еліза знову побачила це.

Вона поспішила до батька.

— Це несправедливо! — сказала вона. — Ніхто не має права знущатися з інших.

Король одразу видав наказ:

— Віднині заборонено тримати будь-кого в клітках і насміхатися з тих, хто слабший.

Принцеса сама прийшла на площу й відчинила клітку.

Щойно Дідл ступив назовні, чари зникли, і він знову став звичайним лицарем.

Він опустив голову й тихо сказав:

— Тепер я зрозумів. Не можна кривдити тих, хто менший або слабший.

Принцеса усміхнулася.

— Найважливіша сила — це доброта.

А Дракоша відтоді більше не порушував маминих заборон і навчився бути обережним.

Так і в світі драконів, і в світі людей усі зрозуміли: доброта, милосердя і справедливість сильніші за страх, гнів і жорстокість.