Казка про Буркотливі Капці та доброго Павучка
Це були улюблені дідусеві капці. Коли вони порвалися й зовсім зносилися, дідусь не дозволив їх викидати. Він сказав, що обов'язково зашиє або заклеїть їх — словом, зробить усе, щоб вони знову стали як нові.
Та дідусь уже був літній і часто щось забував. Одного разу він поїхав на дачу й зовсім забув про свої капці. Так вони й опинилися в комірчині. Усі її мешканці називали їх просто «Буркотливі Капці». Вони завжди були чимось незадоволені, без кінця бурчали, а маленьких павучків лякали своєю «величезною пащею», уявляючи себе справжніми левами та погрожуючи всіх з'їсти. Так вони й жили: бурчали, лякали інших і майже ні з ким не товаришували. Адже їх було двоє — навіщо ще хтось? Та одного вечора все змінилося.
Капці, як завжди, повільно прогулювалися комірчиною, аж раптом побачили перед собою маленького Павучка.
— Р-р-р! — грізно загарчали Капці. — Моя вечеря сама поспішає до мене!
— Ой, добрий вечір! Вибачте, будь ласка, а що ви їсте? — чемно запитав маленький Павучок. Він щойно оселився тут і ще зовсім нічого не знав про Буркотливі Капці.
— Ти й є моя вечеря, дурненький павучку!
— Хіба капці їдять павуків?
— Звичайні, може, й ні. Але ми — Капці-тигри!
— Ой, як цікаво! — щиро здивувався Павучок. — Велику пащу бачу, а де ж ікла? Як ви ловите здобич без іклів?
— Які ж це дурні запитання! — розгубилися Капці. — Ти що, нас зовсім не боїшся?
— Якщо чесно, ні. Але не засмучуйтеся. Я знаю, як вам допомогти!
— Справді? І як же?.. Ну гаразд, кажи, — сумно відповіли Капці.
— Я дуже добре плету павутиння, — сказав Павучок. — У вас немає іклів, тож дозвольте, я сплету їх для вас.
— Як це? — здивувалися Капці.
— Зараз усе покажу, — усміхнувся малюк і взявся до роботи.
Невдовзі у «величезній пащі» капців з'явилися гарні гострі ікла, сплетені з тоненького павутиння.
— А ти молодець! — похвалили Капці. Вони милувалися своєю новою «пащею» у старому дзеркалі. — Ми не будемо тебе їсти!
— Дякую, — усміхнувся Павучок.
Так непомітно для себе Буркотливі Капці знайшли маленького друга й відтоді гуляли вже втрьох. Адже це так чудово — мати справжнього друга!
Чого навчає ця історія?
Казка «Про Буркотливі Капці та доброго Павучка» навчає, що доброта, щирість і бажання допомогти здатні змінити навіть найбуркотливіший характер. Вона показує дітям, що не варто судити інших за їхньою суворою зовнішністю чи похмурою поведінкою. Турбота, дружнє ставлення та добре слово допомагають знаходити друзів, а справжня дружба робить життя набагато радіснішим.
Головна думка
Головна думка казки полягає в тому, що добро завжди перемагає страх, самотність і буркотливість. Навіть найсуворіші серця можуть стати добрішими, якщо поруч з'явиться щирий друг, який готовий допомогти без користі та очікувань.
Інші цікаві казки
Казка вигадка смішна про ведмедя – ласуна
Цить, синочку, спати треба, Сяють зорі серед неба; Коло тебе мати ляже, Щось до сну тобі розкаже – Казка ось тобі смішна Про ведмедя – ласуна....
Троє поросят
Були собі на світі троє поросят. Троє братів. Всі однакові на зріст, кругленькі, рожеві, з однаковими веселими хвостиками. Навіть імення в них були схожі. Зв...
Казка як зайчик лікував зубки
В одному зеленому лісі жив маленький Зайчик. Він був веселим, непосидючим і страшенно нетерплячим. Щойно вранці розплющував очі, як одразу вистрибував із ліжечк...
Казка "Колючка та обійми: історія одного їжачка"
Їжачок дуже любив осінню тишу. Йому подобалося сидіти біля озера й милуватися тим, як яскраво-червоні та жовті листочки влаштовують між собою змагання: хто з ни...
Казка Зайчик Пуня більше не боїться дитячого садка
У затишному лісі під пухнастою розлогою ялиною стояв будиночок із круглим дахом. У ньому жив маленький зайчик на ім'я Пуня. Він був дуже кмітливим: умів сам...
Казка Жабка-мандрівниця
Жила собі на світі жабка-скрекотушка. Сиділа вона на болоті, ловила комарів та мошок, а навесні голосно скрекотала разом зі своїми подругами. І прожила б вона т...
Додати коментар