Казка Дельфіни (Частина 7)

Частина 7 - Назад у море

Це був їхній останній спільний вечір на землі. Бін тримав у своїх долонях руки Карен і дивився в її чисті очі так, ніби хотів залишитися в них назавжди.

— Дякую тобі за все! — прошепотів він. — Це були найпрекрасніші дні в моєму житті!

— І тобі дякую, мій любий Бінчику! — очі дівчини на мить заблищали від сліз, але вона стрималася й усміхнулася. — Я все ж знайшла свого справжнього принца!

За всі ці дні вони жодного разу не говорили про те, що буде далі. Навіщо затьмарювати свято? До того ж від них залежало не так уже й багато. А справжнє кохання завжди знаходить свій шлях — у цьому вони обоє ніколи не сумнівалися. Звісно, якщо це щире, чисте й справжнє кохання.

— Можна я сьогодні переночую на пляжі? — тихо запитав юнак, опустивши очі. — Я хочу піти, попрощавшись із тобою, а не просто зникнути з твого дому.

Карен ледь стримала клубок у горлі.

— Звичайно, Бінчику, — тихо відповіла вона. Потім несміливо запитала: — Ти припливатимеш до мене?

Бін подивився їй просто в очі.

— Ні, Карен, не зможу. Я хочу назавжди залишитися у твоїй пам'яті тим, хто обіймає тебе, а не… — юнак сумно усміхнувся, — …тим, хто їсть рибку.

Дівчина мовчки кивнула.

— Мабуть, ти маєш рацію. Я теж про це думала.

Вона обійняла його й ніжно поцілувала. Через деякий час із надією знову зазирнула йому в очі.

— А може, ми попросимо ще раз? Так само, як минулого разу — ти і я. Можливо, тоді ти назавжди залишишся на землі?

Бін повільно похитав головою.

— Я багато думав про це, Карен. У людей є дуже багато прекрасного, але є й чимало такого, що мені чуже. Це не мій світ — тепер я знаю це напевно. Моє тут — лише твоє серце. І тільки заради нього я став людиною. Воно назавжди залишиться зі мною — незалежно від того, будемо ми поруч чи ні.

— Ти маєш рацію, Бінчику. Моє серце справді належить тільки тобі, — тихо відповіла дівчина. — І я також добре бачу, що цей світ — не твій світ.

Вона сумно всміхнулася й опустила погляд.

— Іноді мені навіть здається… що він і не мій.

Бін ніжно обійняв її за плечі.

***

Було вже далеко за північ, коли юнак вийшов на пісок лагуни. Спати йому не хотілося, тож він сів біля моря й задивився на воду та зорі. Зараз йому не хотілося ні думати, ні щось робити. Усередині дзвеніла порожнеча.

— Мій Нептуне! — промовив він через деякий час, дивлячись на воду. — Ти й без того зробив для мене надто багато. Дякую Тобі! Напевно, я не маю права просити більшого. Лише...

На очах юнака заблищали сльози.

— Лише так хочеться, щоб ця прекрасна казка не закінчувалася. Якщо це можливо, придумай, будь ласка, щось...

Промовивши це, Бін ліг на теплий пісок і заплющив очі. За мить він уже спав.

У цей час засинала й Карен. А перед тим вона довго сиділа на сходинках своєї кімнати...

ЕПІЛОГ

Бін розплющив очі. Якась маленька рибка безтурботно плавала просто біля його рота, зовсім не думаючи про небезпеку.

«Я вдома!» — усміхнувся дельфін. Але тієї ж миті він згадав Карен, і усмішка згасла. Бін повільно розвернувся й поплив додому. Та вже за кілька хвилин назустріч йому виплив інший дельфін. Бін уже хотів було, як завжди, привітатися й плисти далі, але щось змусило його зупинитися. Він підняв голову й уважно подивився тому дельфіну в очі.

Таких очей під водою він не бачив ніколи. Зате саме такі очі були в однієї дівчини на землі.

— Привіт, Бінчику! — почув він ніжний і рідний голос цієї дельфінки. — Я ж не надто довго думала, правда?