Казка Дельфіни (Частина 4)

Частина 4 - "Хвости й ноги"

Окрім Гео, у лагуні на Біна чекали його батьки, Медкі, Понті та Боллі. Звістка, яку приніс їм дельфін, спричинила справжній переполох у підводному світі. Усі хотіли на власні очі побачити Біна в людському тілі й переконатися, що з ним справді все гаразд.

Коли Бін роздягнувся на пляжі та зайшов у воду, навколо нього все аж завирувало.

— Синку, це точно ти? — почув він поруч турботливий мамин голос.

— Я, мамо, я! — усміхнувся Бін, а тоді звернувся до батька: — Привіт, тату! Як тобі моє нове тіло?

— Привіт, сину! Усе це неймовірно цікаво! Два тижні прожити серед людей — я про таке навіть не чув. Потім докладно нам усе розповіси.

Вітаючись, батько ляснув Біна плавцем трохи нижче спини.

— Навіть не знаю, як тепер із тобою правильно вітатися…

— І так згодиться, — усміхнувся Бін і повернувся до друзів. — Привіт усім! Чого це вам не спиться?

— Хіба тут заснеш? — першою пробурчала Боллі. — Приплив Гео й сказав, що тепер ти вже точно вродливіший за мене.

Усі голосно розсміялися.

— А за кількістю кінцівок ти тепер став ближчим саме до мене, — усміхнувся восьминіг Понті, розглядаючи Біна під водою.

— Понті, Понті, — зі сміхом втрутилася черепаха Медкі. — Ми цінуємо тебе, як і всіх інших, не за кількість кінцівок, а за розум і почуття гумору.

— Ну що, друже! — нарешті звернувся до Біна Гео. — Розповідай, що цікавого ти сьогодні побачив у людей.

— О, усього було так багато, що відразу й не згадаєш, — Бін почухав голову кулаком. — По-перше, вони дивляться на якусь чорну скриньку, у якій час від часу показують різні зображення, людей, природу та новини. Ця річ називається телевізором. Як пояснила мені Карен, завдяки йому люди завжди знають, що відбувається в усьому світі.

Його підводні друзі перезирнулися.

— Гм… — першим замислено пробурмотів батько Біна. — Відверто кажучи, мені цілком вистачає новин нашого рифу. Навіщо, приміром, мені знати, що щодня відбувається в усьому океані? Мені навіть така думка ніколи не спадала на гадку.

— Я, звісно, теж іноді кручу глобус, — погодився Медкі, — але лише для того, щоб трохи помріяти. А взагалі що менше я знаю, то міцніше сплю.

— А що ще в них є? — запитала Боллі.

— Ще вони курять, — відповів Бін і, побачивши нерозуміння в очах друзів, пояснив: — Вони запалюють вогонь на кінчику якоїсь білої палички, а потім вдихають дим.

— А навіщо їм це?

— У тому-то й річ, що на коробці з цими паличками написано: «Куріння вбиває». Принаймні так мені прочитала Карен.

— Оце так!

Після хвилини мовчання заговорив Понті, висунувши перше припущення:

— Може, курять ті люди, яким уже настав час… Ну, щоб усе швидше закінчилося?

— Цілком можливо, — погодився з його міркуванням Бін. — Завтра запитаю про це Карен.

— А ще іноді трапляється, як мені колись розповідав дідусь, — продовжив батько Біна, — що кити самі викидаються на берег. Може, це щось подібне?

— Справді дивно, — погодився Медкі. — А що ще є у людей?

— У них багато різних смаколиків, — усміхнувся Бін і розділив між усіма шматок торта, який тримав у руці.

Щоправда, смак торта сподобався лише дельфінам і черепасі.

— Запиши для мене рецепт, синку, — попросила мама.

— Ще в них є гроші, — продовжив Бін. — Паперові й металеві кружальця. Пам’ятаєш, Медкі, скриньку, що стоїть у тебе в кутку? Ото вони і є. Люди обмінюють їх на їжу, одяг та інші речі.

— Теж незвично, — озвався батько Біна. — Виходить, звичайне кружальце означає для них те саме, що велика смачна рибина?

— Іноді значно більше! — засміявся Бін. — Карен розповіла, що за деякі такі кружальця можна отримати цілу зграю риб!

— Оце так! — здивувався Понті. — І де тут логіка?

— Ні, логіка неодмінно має бути, — заперечив Бін. — Люди загалом кмітливі, та й Карен здається мені дуже розумною.

— До речі, як вона тобі, синку? — запитала мама.

Бін усміхнувся.

— Якби ти привела мене знайомитися з такою дівчиною, мамо, я не вагався б ані хвилини! Вона прекрасна!

— Я радий за вас, — сказав батько. — І хоча становище у вас більш ніж складне, зате почуття найсвітліші. Я навіть трохи тобі заздрю, сину.

За останні слова він одразу дістав від мами плавцем по голові.

— Гаразд, друзі, — нарешті замислено промовив Бін. — Усе це чудово, але мені треба десь поспати. Карен запросила мене до себе, та я поки що вирішив не завдавати їй клопоту. А в морі я вже не можу спати, як раніше, бо тону. Що ж мені тепер робити?

— А ось що, — з усмішкою втрутилася Боллі. — Я ляжу на поверхні моря, а ти вмостишся на мені. Так ти точно не потонеш і добре виспишся.

Після цього Боллі хитро подивилася на Біна.

— А коли вранці прокинешся, хвилин двадцять розповідатимеш мені про ваше кохання, — манта мрійливо звела очі догори. — Обожнюю всі ці зворушливі історії!

***

Наступного ранку Бін ішов до кімнатки Карен із пакетом свіжих устриць, які Понті назбирав для нього на морському дні. Учора дівчина випадково зізналася, що дуже їх любить.

Карен ще здалеку помітила Біна й вибігла йому назустріч. Він із ніжністю подивився на її обличчя. Відкрита й радісна усмішка дівчини напрочуд гармоніювала зі свіжістю сонячного ранку.

— Привіт! — майже водночас сказали вони й відразу розсміялися.

Бін простягнув дівчині прозорий пакет з устрицями, і вона радісно заплескала в долоні.

— Дякую! Сьогодні в мене буде розкішний сніданок, — сказала Карен, а потім запитала: — Як ти спав цієї ночі? У воді чи на березі?

— О! Це був найнезвичайніший сон у моєму житті, — засміявся Бін. — Я спав на розкішній спині манти Боллі, яка злегка погойдувалася на хвилях. Щоправда, за таку «постіль» мені довелося весь ранок розповідати їй про твої очі й про те, як усе між нами починалося. Вона просто ненаситна до романтичних історій.

Карен хитро скосила на Біна очі.

— От би й мені хоч трохи послухати.

— Е ні, — зніяковів Бін. — Я стільки всього там навигадував, що тепер і сам до ладу не знаю, де правда, а де лише мої фантазії.

— Отак завжди, — жартівливо зітхнула дівчина.

Та одразу ж розсміялася, а потім уже серйозніше запитала:

— Що ми робитимемо ці два тижні? Я взяла відпустку й готова показати тобі все, що може бути цікавим.

— Дуже дякую! — вдячно усміхнувся Бін. — Але я ще не знаю, що саме мене зацікавить. Можна я довірюся твоєму смаку?

— Можна, але спочатку пообіцяй мені дещо, — Карен серйозно подивилася на юнака.

— Залежить від того, що саме, — так само серйозно відповів Бін. — Якщо ти попросиш мене, наприклад, не ставати дельфіном через два тижні, я можу й не виконати такої обіцянки.

— Ні, не це, — трохи зніяковівши, сказала дівчина. — Я лише попрошу тебе ночувати в будинку. Мені здається, тепер тобі не дуже зручно спати в морі, як раніше. Але бачитися з друзями в лагуні можеш хоч щодня. І ще, — Карен усміхнулася, — візьми якось і мене із собою, будь ласка. Я дуже хочу познайомитися з твоїми батьками та друзями.

— Звісно, візьму, — радісно відповів Бін і, трохи подумавши, додав: — І я обіцяю ночувати в тебе вдома, якщо тобі цього хочеться.

Дівчина взяла юнака за руки й уважно подивилася йому в очі.

— Знаєш, Біне, можливо, я єдина дівчина у світі, якій так сильно сподобався дельфін, — на мить вона замовкла. — І Той, Кого я просила допомогти нам бути разом, краще за нас знає, що нам можна, а чого не можна. Якщо Він привів тебе до мене, отже, теж хоче, щоб ми були поруч.

Бін опустив очі й замислився. За деякий час він знову подивився на Карен і всміхнувся.

— Ти дуже мила. Нехай буде так.

Вони щасливо розсміялися й, узявшись за руки, пішли пляжем уздовж самої крайки води.

— Отже, — діловито заговорила Карен, — за ці дні ти, на мою думку, обов’язково маєш побачити…

Бін з усмішкою слухав мелодійний голос дівчини, яка вимовляла якісь іще незрозумілі йому слова, шум лагідного прибою та крики чайок у небі. Усім своїм єством він відчував, що щасливий.

А Бог Нептун з усмішкою дивився на цю найнезвичайнішу пару на Землі. У них було стільки щирості й надії, що Він не зміг їм відмовити. Та й узагалі Він ніколи не міг відмовити справжньому коханню...