Казка Дельфіни (Частина 2)

Частина 2 - "Карен"

За кілька днів Бін знову приплив до острова, де жила Карен. Цього разу він приплив сам і трохи раніше. Здалеку дельфін дивився на берег. Дівчина з прекрасними очима сиділа на піску й задумливо вдивлялася в море. Дивно, але Бін чомусь добре здогадувався, про що вона зараз думає. Він і сам іноді любив просто мовчати й дивитися на воду.

Дельфін дочекався, поки почнеться годування, і підплив до Карен.

— Чарлі, Чарлі, привіт! — зраділа дівчина, побачивши його.

Бін теж тепло привітався з нею, уважно дивлячись їй у вічі.

Карен простягнула йому найбільший шматочок риби й замислено промовила:

— Іноді мені чомусь здається, Чарлі, що ти розумієш мене краще, ніж будь-яка людина на цій землі.

Цього разу дельфін нічого не відповів, а лише кивнув головою. Раптом він згадав, що люди саме так кивають, коли з чимось погоджуються.

Шматочок наступної рибини завмер у здивованої дівчини в руці.

— Ти... Ти справді мене розумієш? — повільно, майже по складах, тихо запитала Карен.

Бін знову кивнув головою.

— Не може бути, Чарлі! — здивовано вигукнула дівчина.

Дельфін похитав головою з боку в бік. Заперечний людський жест він також добре знав.

— Що ти хочеш цим сказати, Чарлі? — почала було Карен, але раптом здогадалася. — Тебе звуть не Чарлі?

Бін радісно закивав.

— Оце так! — засміялася дівчина. — Я розмовляю з дельфіном і розумію його!

Бін теж весело сміявся поруч своєю дельфінячою мовою.

— Ну гаразд, мій хороший! — знову заговорила Карен. — Усе одно я не дізнаюся, як тебе звати насправді. То можна я й далі називатиму тебе Чарлі?

Дельфін схвально кивнув.

— От і чудово! — тепло усміхнулася Карен. — Я вже звикла до цього імені. Воно мені дуже подобається.

Дівчина стишила голос, нахилилася до дельфіна й довірливо сказала:

— А одного разу, Чарлі, ти навіть наснився мені. Це був такий прекрасний сон, у якому ми з тобою десь разом плавали.

Вона мрійливо звела очі догори, а потім раптом весело засміялася.

— Але зіпсував мені той чудовий сон мій настирливий будильник. Ти ж, звісно, не знаєш, що це за безглузда людська вигадка?

Бін заперечно похитав головою.

— І краще й не дізнавайся, — із почуттям сказала дівчина. — Але без нього я постійно проспала б свій сніданок.

Після цього Карен дуже тепло подивилася Біну в очі й ніжно провела рукою по його голові.

— Це так чудово, Чарлі, що я нарешті змогла поговорити з тобою! Я так давно цього хотіла.

Бін нічого не відповів. Навіщо було псувати таку прекрасну мить? Він просто насолоджувався теплом почуттів, що зараз випромінювала дівчина, усім серцем розділяючи їх.

***

Того вечора Карен сиділа на ґанку своєї маленької кімнатки й дивилася на зорі. З нею відбувалося щось дивне. Мабуть, уперше у своєму житті вона відчула поруч когось по-справжньому близького. Настільки близького, що зрівнятися з цим відчуттям могла хіба що її мама.

Із самого дитинства Карен мріяла про таке справжнє почуття, читаючи десятки чудових казок. Та вона навіть уявити не могла, що її «принцом» може виявитися морський дельфін.

Дівчина то плакала, то сміялася, сама не знаючи, якому почуттю віддатися більше. Сьогодні їй зовсім не хотілося нічого пояснювати чи розуміти.

— Чарлі! — з усмішкою прошепотіла Карен, згадуючи його очі. — Як же чудово, що ти з'явився в моєму житті!

Потім дівчина підвела очі до неба і, трохи помовчавши, тихо промовила:

— Я не знаю, хто Ти там, але добре пам'ятаю, як бабуся завжди казала мені, що Ти дуже-дуже добрий, — дівчина тепло усміхнулася. — Будь ласка, придумай щось. Адже ми повинні бути разом. Ти ж і сам це бачиш.

За мить вона ще додала:

— І дякую Тобі за все!

Після цього Карен підвелася й, замислившись, попрямувала до дверей своєї кімнати.

«А зрештою, дельфін — це не так уже й погано. Адже міг би виявитися кроликом чи котом. А Чарлі такий гладенький, гарний і великий дельфін», — подумала вона.

Із цією думкою Карен лягла набік і швидко заснула, навіть забувши ввімкнути свій будильник.

***

Того ж вечора дельфін Бін заплив дуже глибоко в море. Раніше він ніколи цього не робив, але колись почув від свого дідуся, що саме там, у найглибших морських водах, живе Нептун. І тепер він прямував до нього.

Бін плив дуже довго, аж поки не відчув навколо себе легке сяйво. Щось усередині підказало дельфінові, що він прибув саме туди, куди треба. Бін завмер і якусь мить мовчав, збираючись із думками.

— Добрий вечір! — тихо почав він. — Мені здається, я трохи знаю Вас. Колись у дитинстві я кілька разів звертався до Вас, і Ви завжди допомагали мені.

Бін ненадовго замовк.

— Дякую Вам! — продовжив він після короткої паузи. — Те, з чим я хочу звернутися до Вас сьогодні, дуже незвичайне й, можливо, навіть зухвале. Ви зовсім не зобов'язані мені допомагати, але...

Бін не відривав погляду від загадкового підводного сяйва.

— Але якщо це можливо, я хотів би побути поруч із нею хоч якийсь час, — усміхнувся він і ледь чутно додав: — Хоч якийсь час...

Раптом сяйво навколо нього згасло. Бін озирнувся довкола.

— Ще раз дякую Вам. І вибачте, якщо я попросив про те, про що не мав права просити. До побачення!

Після цього дельфін розвернувся й поплив додому.

Уночі йому наснився дивний сон. Ніби він летів крізь якесь тепле й м'яке світло, яке зовсім не було водою. А потім почув дуже ніжний і водночас дуже глибокий голос. Саме від нього Бін і прокинувся.

— Два тижні! — промовив той голос.