Дракончик Гоша і загублене полум'я

У одній казковій країні, за Високими Горами, жив маленький дракончик на ім'я Гоша. У всіх дорослих драконів із пащі виривалося гаряче полум'я, а в Гоші виходили лише... різнокольорові мильні бульбашки.

— Ну який же я дракон? — сумно зітхав Гоша. — Я навіть багаття для чаю не можу розпалити!

Друзі Гоші — білченя Рудик і зайченя Пух — вирішили допомогти йому. Вони почули, що на вершині Снігової Гори росте Вогняна Квітка. Хто вдихне її аромат, той здобуде наймогутніше полум'я.

І друзі вирушили в дорогу.

Шлях був нелегким. Спершу їм перепинила дорогу холодна гірська річка.

— Я не вмію плавати! — затремтів зайчик.

Тоді Гоша глибоко вдихнув і видув сотні великих міцних мильних бульбашок. Вони з'єдналися між собою й перетворилися на справжній міст, яким друзі безпечно перейшли на інший берег.

Далі стежку завалили колючі гілки.

— Ми не пройдемо! — засмутився Рудик.

Гоша знову взявся до справи. Його бульбашки огорнули гострі колючки, зробивши їх м'якими й округлими, мов пухкі подушки. Друзі весело перестрибнули через перешкоду.

Нарешті вони дісталися вершини. Посеред білого снігу сяяла прекрасна Вогняна Квітка.

Гоша підійшов до неї, уже хотів вдихнути її аромат... але раптом зупинився.

— Знаєте що, друзі? — сказав він. — Сьогодні мої бульбашки двічі врятували нас. Полум'я може обпалити, а мої бульбашки дарують радість і допомагають у біді. Здається, я більше не хочу бути «звичайним» драконом.

У цю ж мить Вогняна Квітка яскраво спалахнула, а з вершини гори пролунав лагідний голос:

— Ти пройшов випробування, Гошо! Найбільша сила — не в полум'ї, що живе в горлі, а в доброті, яка живе в серці, та в умінні цінувати власні таланти.

Гоша повернувся додому найщасливішим дракончиком на світі. І хоча він так і не навчився вивергати полум'я, на кожному святі влаштовував таке дивовижне шоу мильних бульбашок, що подивитися на нього прилітали навіть найстаріші й наймудріші дракони із сусідніх країн.