Діма і тістечка

Жив собі хлопчик на ім’я Діма, який просто не уявляв свого життя без тістечок.

Звичайно, він любив й інші солодощі, але без тістечка не міг прожити й дня. Якби йому дозволили, він залюбки з’їв би десять штук за один раз!

Коли мама переставала їх пекти, Діма зачинявся у своїй кімнаті й плакав. Тому мама намагалася готувати не більше двох-трьох тістечок за раз.

Та хлопчик і тут знаходив вихід: ішов у гості до бабусі й примудрявся поласувати ще кількома.

— Не можна їсти стільки солодкого. Це шкідливо, — постійно нагадували йому дорослі.

— А от і неправда! — уперто відповідав Діма.

Мама хлопчика працювала пекаркою. Вона вміла готувати дивовижні десерти, і ніхто не міг зрозуміти, звідки вона бере рецепти для своїх кулінарних шедеврів.

А в мами був секрет.

На її кухні стояв чарівний холодильник.

Колись давно, коли вона тільки влаштувалася працювати до пекарні, їй трапився незвичайний ключ.

Мама довго намагалася з’ясувати, від чого він і які двері може відчинити, але так нічого й не знайшла.

Та одного дня, розморожуючи холодильники в пекарні, вона раптом помітила на одному з них маленьку замкову шпарину.

Мама вставила ключ.

Він підійшов!

Вона обережно повернула його, відчинила дверцята — і побачила зовсім не полиці з продуктами.

За холодильником ховалася дивовижна Країна Солодощів.

Правив нею Торт-барон.

Під час своєї першої подорожі до чарівного королівства мама Діми допомогла Торт-баронові, прикрасивши його пишними збитими вершками.

Барон був у захваті й на знак подяки почав ділитися з нею найкращими рецептами свого королівства.

Відтоді мама час від часу приходила до нього й вигадувала для Торт-барона нові прикраси. А мешканці Країни Солодощів щоразу дивувалися, як часто їхній правитель змінює своє вбрання.

Одного дня мама розповіла Торт-баронові про Діму.

— Мій син просто жити не може без тістечок. Скільки б не з’їв, йому завжди хочеться ще.

Торт-барон замислився.

— Гадаю, хлопчикові час дізнатися дещо важливе. Приведи його до мене.

Наступного дня мама взяла Діму із собою до пекарні й розповіла йому про чарівну Країну Солодощів.

Коли дверцята холодильника відчинилися й перед хлопчиком з’явився шлях до казкового світу, він ані секунди не вагався.

Діма й уявити не міг такого дива!

Над головою пливли хмаринки із солодкої вати.

Під ногами лежали різнокольорові карамельні камінці.

Неподалік замість звичайної річки струменів запашний солодкий сироп.

— Оце так країна! — захоплено вигукнув Діма.

І одразу почав куштувати все, що траплялося йому на шляху.

Тут він відкусив шматочок солодкої хмаринки, там підібрав карамельний камінець, а потім скуштував сироп із чарівної річки.

Раптом удалині хлопчик побачив величезний палац.

Біля його воріт стояли незвичайні вартові — справжні солдати-тістечка!

Діма щодуху помчав до палацу.

Біля входу на нього вже чекав сам Торт-барон.

— Вітаю, Дімо!

Хлопчик недовірливо подивився на нього.

— А ти ще хто такий?

— Я Торт-барон, правитель Країни Солодощів. Мені розповіли, що ти не можеш жити без солодкого, тому я й запросив тебе сюди. Це правда?

— Правда! Я дуже люблю тістечка. Їм їх щодня!

— А хіба ти не знаєш, що солодощі потрібно їсти в міру?

Діма лише пирхнув.

— Усе це вигадки! Можна їсти скільки завгодно солодкого, і нічого не станеться.

Торт-барон хитро примружився.

— А ти готовий це перевірити?

— Звичайно! — самовпевнено вигукнув хлопчик.

— Тоді ходімо зі мною. У мене є ціла армія тістечок. Можеш з’їсти їх усіх. Але пам’ятай: зупинятися не можна.

Діма аж заплескав у долоні.

— Із задоволенням!

Торт-барон привів хлопчика до величезної казарми.

А там стояли сотні найрізноманітніших тістечок!

Шоколадні й вершкові, ягідні й карамельні, з кремом, горіхами, глазур’ю та фруктами.

Діма почав куштувати одне за одним.

Одне тістечко.

Друге.

Третє.

П’яте.

Десяте…

Він їв і їв, а його живіт ставав дедалі більшим.

Незабаром він роздувся так, що хлопчикові стало важко стояти на ногах.

Тоді Діма ліг на підлогу й продовжив їсти лежачи.

Але раптом у нього страшенно розболілися зуби.

Біль був таким сильним, що Діма ледве міг відкрити рота.

А тут ще й величезний живіт почав нити.

Хлопчик не витримав і заплакав.

— Я більше не можу! Допоможіть мені!

Торт-барон спокійно відповів:

— Але ж ти казав, що солодощів можна їсти скільки завгодно. Не зупиняйся.

— Ні! Я помилявся! Пробачте мені! Будь ласка, допоможіть! — крізь сльози благав Діма.

Торт-барон кивнув.

— Гаразд. Я допоможу. Але спочатку пообіцяй, що відтепер не їстимеш забагато солодкого.

— Обіцяю! Чесно обіцяю!

— Тоді тримай яблуко.

Діма схопив соковите яблуко й одразу почав його їсти.

Сталося справжнє диво.

Величезний живіт зменшився, зуби перестали боліти, і хлопчик знову відчув себе добре.

Діма полегшено зітхнув.

Тепер він нарешті зрозумів те, що так довго намагалися пояснити йому дорослі.

Солодощі можуть бути смачними, але ласувати ними потрібно в міру.

Повернувшись додому, Діма більше не вимагав від мами цілу гору тістечок.

Якщо йому хотілося солоденького, він міг поласувати одним тістечком — і цього було цілком достатньо.

А ще хлопчик назавжди запам’ятав просте правило:

У всьому потрібно знати міру.