Будиночок із полунички

На одній полуничній грядці жив собі маленький Черв’ячок. Він був зовсім крихітний і навіть не пам’ятав, як там опинився.

Та найбільше у світі Черв’ячок любив солоденьке, тому вирішив облаштувати собі будиночок просто в маленькій полуничці.

Жилося йому там так смачно й затишно, що щодня він наспівував веселу пісеньку:

Я хитренький Черв’ячок, У полуничці маю бочок. Тут живу собі солодко — Все чудово, все в порядку!

Пташки почули його пісеньку й зацвірінькали у відповідь:

Що за дивні в тебе звички — Дім зробив із полунички! Краще жити під корою — Буде дім міцний зимою.

А Черв’ячок лише передражнив їх:

Заздрять, певно, мені птички — Хочуть дім із полунички!

Пташки не стали сперечатися з маленьким нерозумним Черв’ячком і полетіли у своїх справах.

Минало літо.

Полуничка росла, а разом із нею ставав просторішим і будиночок Черв’ячка.

Він страшенно радів і знову співав:

Я хитренький Черв’ячок, У полуничці маю бочок. Дім мій більшає щоднини — Стільки місця всередині!

Почули його мишки й запищали у відповідь:

Що за дивні в тебе звички — Дім зробив із полунички! Краще жити під землею — Буде теплою оселею.

А Черв’ячок знову почав їх передражнювати:

Злі мишата-невелички — Хочуть дім із полунички!

Мишки не стали сперечатися з упертим Черв’ячком і побігли у своїх справах.

Літо добігало кінця.

Полуничка лежала на грядці велика, червона й стигла.

А всередині неї лежав уже не маленький, а великий і кругленький Черв’ячок. За літо він добряче наївся власним солодким будиночком і так погладшав, що ледве міг повертатися з боку на бік.

Та співати не переставав:

Я хитренький Черв’ячок, У полуничці маю бочок. Величезний в мене дім — Найсолодше жити в нім!

Почули його жучки й задзижчали:

Що за дивні в тебе звички — Дім зробив із полунички! Краще жити під камінцем — Буде дім міцним і певним.

А Черв’ячок лише скривився:

Щось жучки там все бурчать — Полуничку теж хотять!

Жучки не стали сперечатися зі шкідливим Черв’ячком і поповзли у своїх справах.

Та ось настала осінь.

Почалися холодні дощі.

Полуничка намокла, розм’якла, а одного дня зовсім розвалилася.

Черв’ячок залишився без будиночка.

Тут він і зрозумів, що сталося лихо.

Усе літо він їв лише солодку полуничку й так погладшав, що тепер не міг ані залізти під кору дерева, щоб облаштувати там міцне житло, ані викопати теплу нірку в землі, ані протиснутися під камінець, де можна було б сховатися від холодного дощу.

Сидів Черв’ячок на мокрій грядці, тремтів від холоду й нарешті збагнув, що пташки, мишки та жучки зовсім не хотіли його образити.

Вони намагалися допомогти.

Вони знали, що літо не триватиме вічно, що після теплих сонячних днів прийде холодна осінь, а за нею — зима.

А Черв’ячок нічого цього не знав і нікого не хотів слухати.

Тоді він твердо вирішив, що більше ніколи-ніколи не будуватиме собі житло з полунички.

І ще зрозумів одну важливу річ: іноді варто прислухатися до тих, хто старший і досвідченіший. Адже вони можуть бачити те, чого ти сам іще не помічаєш.

Черв’ячкові стало сумно й холодно.

Він тяжко зітхнув і пробурмотів:

— От і настала осінь… Краще б я жив у кокосі.