Біблія: Ненависть братів до Йосипа

У великій родині Якова було дванадцять синів. Одного з них звали Йосипом.

Йосип ріс добрим юнаком і був особливо дорогий своєму батькові. Яків дуже любив сина й одного разу подарував йому гарний довгий одяг.

Йосип радів батьківському подарунку.

Та його старші брати дивилися на це зовсім інакше.

Вони бачили, як батько ставиться до Йосипа, і в їхніх серцях поступово оселилася заздрість.

Спочатку це могло здаватися лише неприємним почуттям.

Але брати дозволили заздрості зростати.

І незабаром вона перетворилася на ненависть.

Одного разу Йосип побачив незвичайний сон.

Йому наснилося, ніби він разом із братами в’яже снопи посеред поля. Раптом його сніп підвівся, а снопи братів стали навколо й поклонилися йому.

Йосип розповів братам про цей сон.

Їм це зовсім не сподобалося.

Потім Йосип побачив ще один сон. Цього разу йому снилося, що сонце, місяць та одинадцять зірок кланяються йому.

Почувши про це, брати розсердилися ще більше.

Вони не знали, що чекає на Йосипа в майбутньому, але думка про те, що молодший брат може колись посісти важливе становище, була для них нестерпною.

Заздрість дедалі сильніше отруювала їхні серця.

Минув деякий час.

Одного дня старші брати Йосипа далеко від дому пасли батькові отари.

Яків почав хвилюватися за синів і сказав Йосипові:

— Піди до братів і дізнайся, чи все в них добре.

Йосип послухався батька й вирушив у дорогу.

Він довго шукав братів, аж нарешті побачив їх удалині.

А брати помітили Йосипа ще раніше.

Вони впізнали його за знайомим одягом.

— Дивіться, он іде той сновидець! — заговорили вони між собою.

Їхній гнів був таким сильним, що дехто запропонував убити Йосипа.

Заздрість завела братів дуже далеко.

Але найстарший брат, Рувим, почув це й заперечив:

— Не вбивайте його!

Він запропонував кинути Йосипа до ями, сподіваючись пізніше врятувати його й повернути батькові.

Коли Йосип підійшов, брати схопили його.

Вони зняли з нього гарний одяг, подарований батьком, і кинули юнака до порожньої ями.

Йосип залишився там сам.

Напевно, він не міг зрозуміти, чому рідні брати так жорстоко з ним поводяться.

Незабаром удалині з’явився караван.

То були ізмаїльтяни, які прямували до Єгипту.

Тоді Юда запропонував:

— Навіщо нам убивати брата? Краще продамо його цим людям.

Брати погодилися.

Вони витягли Йосипа з ями.

Але не для того, щоб відпустити.

За двадцять срібняків вони продали власного брата чужинцям.

Йосипові залишалося лише дивитися, як рідні місця віддаляються.

Караван рушив до далекого Єгипту, а він тепер мав стати рабом у чужій країні.

Усе почалося із заздрості.

Брати могли зупинитися ще тоді, коли вперше відчули її.

Вони могли не порівнювати себе з Йосипом.

Могли поговорити з батьком.

Могли не дозволити образі перетворитися на ненависть.

Але вони обрали інший шлях — і один поганий учинок потягнув за собою наступний.

Тепер перед братами постало ще одне питання:

— Що ми скажемо батькові?

Вони взяли одяг Йосипа, зарізали козла й вимазали одяг його кров’ю.

Потім принесли його Якову.

— Ми знайшли це. Подивися, чи не Йосипів це одяг?

Яків одразу впізнав подарунок, який колись дав синові.

Батько вирішив, що Йосип загинув від хижого звіра.

Його охопило страшне горе.

Він довго плакав за сином, якого вважав мертвим.

Брати бачили батьків смуток.

Вони знали правду, але мовчали.

Так до заздрості й жорстокості додався ще й обман.

Та Яків не знав найголовнішого.

Йосип був живий.

Караван віз його дедалі далі від дому — до Єгипту.

Юнак не міг знати, що чекає на нього попереду. Він утратив дім, родину й свободу.

Здавалося, що все обернулося проти нього.

Але його історія на цьому не закінчилася.

Попереду Йосипа чекало багато випробувань. І згодом стане зрозуміло, що навіть у найважчі дні Бог не залишав його.

А історія його братів нагадує про небезпеку заздрості.

Заздрість може початися з маленької думки: «Чому в нього є те, чого немає в мене?»

Якщо постійно повертатися до такої думки, вона може перетворитися на образу, а образа — на гнів.

Тому краще не дозволяти заздрості оселятися в серці.

Коли іншій людині дарують подарунок, її хвалять або в неї щось виходить краще, можна не сердитися, а порадіти разом із нею.

Адже чуже щастя нічого не забирає в нас.