Вірші Тараса Шевченка - читати відомі твори онлайн

Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить. По долині увечері

Наробили колись шведи Великої слави, Утікали з Мазепою

А нумо знову віршувать. Звичайне, нишком. Нумо знову, Поки новинка на основі,

Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-дяка, Гарненько вкраду п’ятака -

Бували войни й військовії свари: Галаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї Було добра того чимало.

Було, роблю що, чи гуляю, Чи богу молюся, Усе думаю про його

В неволі, в самоті немає, Нема з ким серце поєднать. То сам собі оце шукаю

Буває, в неволі іноді згадаю Своє стародавнє, шукаю, шукаю, Щоб чим похвалитись, що й я таки жив,

Тиняючи на чужині Понад Елеком, стрів я діда Вельми старого. Наш земляк

Ти не лукавила зо мною, Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала. Ти взяла

Неначе праведних дітей, Господь, любя отих людей, Послав на землю їм пророка;

На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала

Давно те минуло, як, мала дитина, Сирота в ряднині, я колись блукав Без свити, без хліба по тій Україні,

Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю,

Україно, п’ю твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці