З дитячих спогадів

Добридень наш - гіркаво-запахущий,

осотом і щирицею пропаx.

Куріє порох. Недалечко - шлях.

Зобіч од нього - сизі райські кущі.

Подертий бриль на голові. В руках -

тупа сапа: цупкий будяк колючий!

Вузенька постать на п’яти рядках

тобі за редьку гірше надокучить.

А потім глухо загуде гудок

парокотельні - й світ тобі розвидніє,

як озоветься наш городній бог

своїм ласкавим і гірким “добриднем”.

Він із спецівки вийме хліба шмат -

і рідний степ ріднішає стократ.