Вже в далині високій сяють зорі…

Вже в далині високій сяють зорі,

Густий туман над озером повис,

І спить земля, і води сплять прозорі,

І тихо спить густий зелений ліс.

Десь на селі далеко пісня ллється,

То голосніш, то затиха вона…

Із стін душних на волю серце рветься

Туди, де ніч панує запашна.

О, я піду, бо не піти несила,

Бо і мені ніч зорі засвітила,

Бо і мені сприя весна моя.

Скоріш туди! Як вільно дишуть груди,

Який простір обняв мене зусюди,

Як пахне скрізь і місяць як сія!

1888