Толерантні вуха

Бомба розірвалась в Атланті!

Кров стоїть в розбитім діаманті,

Цілий світ клекоче! Білий Дім

Тяжко тужить. Рятувать ходім,

Та при тім не згадуймо Бамута,

Ні Урус-Мартана, ні Шалі,

Ні Шатоя, де чеченська рута -

Кров цвіте в калюжах на землі.

Хай Росія ту Чечню теребить,

Хай літає чорнокрилий лебідь

Над стражденним краєм досхочу, -

Не доводьмо Біла до плачу.

Бо ж йому Чечня болить так само,

Та цього не демонструє він;

Там - Сараєво, а там - Гуантанамо,

Там - з Атланти чути скорбний дзвін.

Отже, будьмо дуже обережні,

Як бувають завжди незалежні,

Співчуваймо і ганьбім терор,

Та не той московський людомор,

Що скидає бомби на аули,

Атакує танками бабусь…

В Білім Домі про таке й не чули,

А як чули, то мовчать чомусь.

Отже, й нам належиться мовчати

І катів Ічкерії влещати,

Затикати совісті уста

І в брехні звиватись, як глиста!

Треба довести, що толерантні,

Маєм вуха й зовсім не дурні, -

Чуєм бомби вибух десь в Атланті,

Та не чуєм криків із Чечні!

***