Син

Там, де Лаври золота кантата

Височіє в гомоні століть,

Мати Невідомого солдата

На могилі, наче тінь, стоїть.

Б’є вогонь з-під сивого граніту,

Полум’я кипить, мов джерело.

То горить велике серце світу,

Що в каміння жилами вросло.

А в старих очах тремтить сльозина,

Що зусильна пропекти броню,

Стала мати і впізнала сина

В клекотінні Вічного вогню!

***