Сорока

Покинувши ліси свої,

Сорока в город полетіла.

Там по садках тинялася без діла,

Довгенько по гаях не бачено її…

Всі думали: пропала Білобока,-

Аж ось - сусіль!

1

- вернулася Сорока!

Вернулася і зараз крик такий

Вона зняла, що ліс озвавсь луною:

«Сюди! сюди! злітайтеся мерщій!

Послухайте! До вас я з новиною!»

От стрепенувся ліс, летять пташки,

Летять великі птиці,

Орли, і Соколи, Зозулі і Шпаки,

Тихенькі Солов’ї і гомінкі Синиці.

Злетілися, посіли на гіллі -

А що то скаже їм та городянська штука?

«Послухайте мене, великі і малі!-

Озвалася вона. - Є в мене вам наука.

Ну, де ви живете? Що знаєте, дурні?

Самі все лісові пісні

Співаєте, як і співали!

Покиньте їх! Не ті часи настали:

Тепер путящий спів

Не тут, серед гаїв,-

Ні, тут дурні патяки,-

А в г

о

роді - отам співаки!..

Отам пісні… Навчилась їх і я…

Вже годі слухать Солов’я,

Послухайте мене,- співання ж бо яке!..

Скрек

е

!.. скрек

е

!.. скрек

е

!..»

*

Вона ще довго скреготіла,

А далі Шпак на те загомонів:

«Та ну бо вже! Не буде діла!

Ми це од тебе чули спів,

А іншого, як ти не вміла,

То й город не навчив.

Була ти й будеш скреготуха,-

Чого ж ти нам дратуєш уха

Та бешкет робиш на ввесь гай?

Хай кожен так собі співає,

Як хто зуміє і здолає,-

Усяким співам волю дай,

То й буде в нас співучий край!..»

1889.VII.17