Скоріш! Скоріш! Од сірого туману…

Скоріш! Скоріш! Од сірого туману

Самі шматки зосталися, ще мить -

І сонце ось, віта свою кохану

І всю її промінням золотить.

Горить! Пала!.. Блискучою стягою

Старий Дніпро серед степів прославсь;

Киваючи рясною головою,

Зелений ліс до сонця засміявсь.

І все живе. Дзвенять в повітрі згуки,

Дзвенять гаї, дзвенять степи і луки,

І світ увесь, здається, задзвенів.

Чого ще ждать? Скоріш, мерщій у поле,

Мерщій у степ! Я вп’юсь тобою, воле,

Серед моїх незміряних степів!

1888