Рясний садок і затишний я знаю…

Рясний садок і затишний я знаю

І знаю там ще вишню я одну -

Було не раз, турботний, дожидаю

Я в той садок її, мою весну.

Але ж тепер чому її немає?

Чом вишня та стоїть в самотині

І так, як перш, до мене не схиляє

Гілки свої квітущі й запашні?

Я жду її,- і в тиші одинокій

Хвилини йдуть, неначе довгі роки,

Ще треба ждать, а серце ж то не жде!

Хвилина… дві… І - ось уже я чую:

Крізь тишу ту безгучную, німую,

Мов шелест там, немовби хтось іде.

1888