Хвилина розпачу

О горе тим, що вроджені в темниці!

Що глянули на світ в тюремнеє вікно.

Тюрма - се коло злої чарівниці,

Ніколи не розіб’ється воно.

О горе тим очам, що звикли бачить зроду

Каміння сіре, вогкий мур цвілий!

Їм сірим здасться все, як небо у негоду,

І світ, немов тюремний двір малий.

О горе тим рукам, що звикли у неволі

Носить кайдани ржаві та важкі,

На волю вирвуться, і там бридкі мозолі

Їм нагадають, хто вони такі.

О горе тим, що мають душу чесну!

Коли вони ще вірять у богів,

Благати мусять силу ту небесну:

«Пошли нам, боже, чесних ворогів!»

О горе нам усім! Хай гине честь, сумління,

Аби упала ся тюремная стіна!

Нехай вона впаде, і зрушене каміння

Покриє нас і наші імена!

16.09.1896