Імперія

З домовини встає упириця,

Вовча паща на людськім єстві,

Гострі зуби і кігті, мов криця,

Очі - темні дірки в голові.

З домовини підводиться постать

Велетенська - плічми до небес.

Цілий світ її лютить і злостить,

І гарчить вона, й виє, мов пес.

І стоїть вона десь на Уралі,

Але тінь її вкрила Париж,

Де міністри, від страху зів’ялі,

Прилягли до землі, як спориш.

- Хочу крові! - мов з горла Циклопа

Загуділо. - Сюди, барани!

І лежить обімліла Європа,

Бо Імперія встала з труни.

Це опівніч. Налякані зорі.

Але сонце прозріє за мить.

Встаньте, люди, і серце потворі

Ви пробийте, як хочете жить!

***