Подорож Джо

Раз на рік дочка начальника станції в селі Педдінгтон мила дах свого будинку, і сови, які жили на даху, часто падали вниз, тому що дах ставав слизьким.

Совеня Джо вирішило, що, коли наступного разу прийде пора мити дах, він поїде на день в село до бабусі в гості. Йому вже надоїло падати з даху!

Він сів у потяг, який йшов до бабусиної хати. Потяг звали Шервуд, а машиніста – містер Босток.

– У тебе є квиток? – запитав містер Босток совенятко Джо.

– Звичайно! – відповів Джо і показав містерові Бостоку свій квиток.

Вони поїхали.

Як тільки прибули на бабусину станцію, Джо побіг до бабусі. Він прекрасно провів день у бабусі на кухні, і довго бавився з водопровідним краном в дзюрчить-не-дзюрчить.

Шервуд теж непогано відпочив і заправився вугіллям. А містер Босток пив чай ​​і їв хліб з варенням.

Але він їв не дуже акуратно і забруднив варенням рейки. Тому коли зібралися в зворотню дорогу, Шервуд не міг зрушити з місця – колеса прилипли.

– Ox, – сказав він, але хникати не став. – пуфф! – сказав він. Пуфф-пуфф-пуфф. – Але з місця зрушити не міг.

Містер Босток покликав на допомогу Джо, а Джо свою бабусю. І ось всі разом містер Босток і бабуся, Джо і бабусин кіт, якого звали Том, піднатужилися але … Шервуд як був, так і залишився стояти на місці.

Тут Джо прийшла ідея:

Коти ж такі облизи!

І він сказав Тому:

– А чому б тобі не облизати рейки?

Том з великим задоволенням злизав з рейок варення і запив водою.

Коли Джо повернувся додому на станцію Педдінгтон, зірки вже згасли, починався день, і йому страшенно захотілося спати. Адже сови сплять саме вдень.

Він злетів на дах і хотів прочитати на сон грядущий свій улюблений вірш:

Світи, вечірня зіронька.

Але замість цього у нього вийшло:

Світи, Шервудська зірка,

Світи для кішок, і собак,

І для хлопчаків-забіяк,

Прокидайтеся діти швиденько,

А нам, совенятам, спатки пора …